1) Суспільний стан — великі угруповання людей, котрі умовно об'єднані своїм правовим та економічним становищем у соціальній ієрархії, тобто соціальній структурі суспільства. Відрізняється від таких понять як суспільний клас, суспільний , соціальна страта.
2) Шля́хта — привілейований стан у суспільствах доби середньовіччя та нового часу, у ширшому розумінні — військово-служила знать або ж родова аристократія.
3) Магна́т (лат. magnus — великий) — можновладець, вельможа, князь. Людина високого соціального стану, шляхетського походження чи багата (великий землевласник, представник родової й багатої знаті). У середньовіччі — назва вищих землевласників і воєначальників вище барони: графи, герцоги, князі та територіальні принци. У переносному значенні — великий власник, багатій, олігарх.
4)Натура́льне господа́рство — тип господарства, за якого продукти праці виробляються для задоволення власних потреб, а не для продажу.
5)Обро́к — натуральний податок, данина продуктами традиційного натурального господарства, що стягувався феодалом з селян. Частина продуктів селянського господарства — зерно, худобу, птахів, яйця, сало, мед, а також виготовлена ними шкіра, пряжа, полотно тощо.
6)Па́нщина — відробіткова рента, одна з форм земельної ренти при феодальному і виробництва. Можлива з прикріпленням до землі безпосереднього виробника.
7)Латифу́ндія — велике приватне земельне володіння, помістя. Панування латифундизму породжувало безземелля основної маси селянства, сприяло орієнтації національної.
8)Фільва́рок — маєток у Польщі, Литві, Україні та Білорусі у XIV—XIX ст. Панський сільськогосподарський
9)Кріпацтво, або кріпосне право у вузькому сенсі — правова система, або система правових норм при феодалізмі, яка встановлювала залежність селянина від феодала й неповну власність феодала на селянина. Знаходило юридичний вираз у прикріпленні селянина до землі, праві феодала на працю та майно селянина, відчужуванні його як із землею, так і без неї, надзвичайному обмеженні дієздатності (відсутність у селянина права порядкувати нерухомим майном, спадщиною, виступати в суді, права державної присяги тощо).
В городах Эстонии купцы, а также ремесленники, занимавшиеся "изысканными" или "утонченными", то есть наиболее престижными и прибыльными видами ремесла, были уроженцами нижненемецких земель. Среди новых бюргеров-граждан городов, преобладали, особенно в начале колонизации, немецкие купцы, прибывавшие через Готланд (эст. Оямаа). Большую часть городских жителей – половину, а то и больше – составляли эстонцы, в городах проживали также финны, шведы, русские и др.
О жизни городов в XIII в. можно судить, в основном, по городскому праву: оно защищало имущественные интересы граждан города, в первую очередь, находящихся на попечении, т. е. несовершеннолетних и женщин, регламентировало судопроизводство и условия торговли, а также регулировало во касающиеся благоустройства города. Основной мерой наказания были денежные штрафы, реже – телесные наказания или изгнание из города.
