За всіх часів кожен народ мріяв про сильного, сміливого та розумного захисника. Саме тому в міфах різних народів з'являлися герої, завжди готові прийти на до скривдженим та беззахисним. Давні греки, або елліни, як вони себе називали, також мали свого уславленого героя. Ним був Геракл.
Геракл — син бога Зевса та смертної земної жінки Алкмени. Того дня, коли Геракл мав з'явитися на світ, Зевс заприсягнувся на зібранні богів, що немовля із його потомків, яке народиться цього дня перше, володарюватиме над Мікенами й іншими народами. Але дружина Зевса Гера пішла на хитрість. Вона затримала народження Геракла і прискорила появу Еврисфея. Так помстилася Гера Зевсові за його зраду. А спокутувати цей гріх довелося Гераклу. Щоб стати безсмертним, він змушений був служити слабкому, кволому боягузу впродовж дванадцяти років та здійснити дванадцять подвигів (два з них Еврисфей не зарахував). Геракл: дістав шкуру немейського лева, вбив лернейську гідру, вполював керинейську лань, приніс в Мікени ериманфського вепра, очистив Авгієві стайні, перебив стимфалійських птахів, привів критського бика, перегнав у Мікени кобилиць Діомеда, здобув донькам Еврисфея пояс цариці амазонок Іпполіти, пригнав у Мікени череду корів велетня Геріона, приніс золоті яблука Гесперид, здійснив подорож у підземне царство, щоб привести Еврисфею його сторожа — пса Цербера.
Для здійснення цих подвигів потрібні були неабиякі сила, відвага, кмітливість. Гераклу й справді притаманні усі ці якості. До речі, ім'я "Геракл" означає "уславлений герой". Його подвиги стали улюбленою темою античного мистецтва. Відома статуя Геракла Фарнезе роботи Глікона. Епізоди з життя героя надихали на творчість відомих скульпторів, художників.
Ім'я "Геракл" має ще одне значення: "завдяки Гері". Дійсно, все своє життя герой мав протистояти ненависті і заздрощам дружини Зевса і, мабуть, завдяки їй прославився. Шлях від героя до божества нелегкий. Але ж це є той шлях до ідеалу, якого так прагнули давні греки. Мені здається, що й кожен із нас має стати на цей шлях.
Объяснение:
Це про Геракла.
Рад обращайтесь ❤️
Куба́нские казаки́ (куба́нцы), Куба́нское каза́чье во́йско — часть казачества Российской империи на Северном Кавказе, населяющая территории современного Краснодарского края, западной части Ставропольского края, юга Ростовской области, а также Республик Адыгея и Карачаево-Черкесия, преимущественно потомки выходцев из казачьего Войска Запорожского. Войсковой штаб — город Екатеринодар (современный Краснодар). Войско было образовано в 1860 году на основе Черноморского казачьего войска 176 тыс. душ обоего пола (в том числе 866 крестьян), с присоединением к нему части Кавказского линейного казачьего войска 269 тыс. душ обоего пола (в том числе 665 крестьян), которое «упразднялось за ненадобностью» в результате завершения кавказской войны.
Первоначально войско управлялось кошевыми (от слова «кош») и куренными (от слова «курень») атаманами, позже — наказными атаманами, назначаемыми российским императором. Кубанская область была разделена на 7 отделов, во главе которых стояли атаманы, назначаемые наказным атаманом. Во главе станиц и хуторов стояли выборные атаманы, утверждавшиеся атаманами отделов.
