Объяснение:
На відміну від батька, Ярослав не вів загарбницьку політику, а зосередився на внутрішніх проблемах країни – збереженні єдності та захисту кордонів. Проте від початку правління, а саме – 1019 року, йому необхідно було вирішити першочергову проблему.
Живим лишався брат Ярослава – Мстислав, князь тмутараканський, який все ще був претендентом на київський престол. У 1023 році він збирає військо і йде на Ярослава. Проте, зайнявши Чернігів, Мстислав не поспішає дати генеральну битву своєму братові. Лише 1024 року біля Листвена відбувся бій, у якому поразки зазнала дружина Ярослава.
Тобто було запропоновано, а надалі – реалізовано, дуумвірат Володимировичів. Мстислав посів у Чернігові, а Ярослав вирішив лишитися у Новгороді, вважаючись князем київським. Ставши стольним градом Мстислава, Чернігів почав бурхливо розвиватися і за декілька років став одним з найважливіших культурних та політичних центрів Русі. Брати разом керували державою та військовими походами, допоки Мстислав не помер у 1036 році, захворівши на полюванні. Він був похований у ним же збудованому Преображенському соборі у Чернігові. А Ярослав став одноосібним правителем Русі і, нарешті, переїхав до Києва.
Військова політика Ярослава, хоч і не була агресивною і масштабною, все ж таки мала місце:
1029 року відбувся похід на ясів, що загрожували Тмутаракані;
1030-1031 роки – польська кампанія, у якій Володимировичі підтримували
князя Безприма у його зазіханнях на польський престол та водночас
відвоювали Червону Русь;
1036 року військо Ярослава остаточно розбило сили печенігів, які так
довго шматували кордони держави. На честь цієї перемоги було закладено
собор Святої Софії;
1038 рік – похід на ятвягів;
1040 – на Литву;
1041 – у Мазовію;
1042 – проти балто-фінських племен ям та чудь;
1043 року відбувся останній похід русів на Константинополь, яким
керував син Ярослава – Володимир. І хоча руське військо зазнало поразки,
відносини між Києвом та Візантією продовжують тіснішати.
