Самійло Васильович Величко (* 11 лютого 1670, с. Жуки, нині Полтавський район, Полтавська область, Україна —† після 1728, там само) — український козацько-старшинський літописець.
Величко є автором першого систематичного викладу історії української козацької держави, при написанні якого використано значну кількість українських, польських, та німецьких джерел, широке коло документів Генеральної Військової Канцелярії. Для написання Літопису Самійла Величка він користувався різними джерелами: народними переказами, іншими козацькими літописами, творами іноземних істориків, архівними документами, листами, реєстрами тощо. Автентичність численних документів, наведених у літописі, істориками не заперечується; частина з них відома й з інших джерел.
Літопис складається з 4 частин:
перша — «Сказание о войне казацкой з поляками через Зеновія Богдана Хмельницького…» — змальовує події 1648–1659 років, окремими епізодами сягаючи у 1620 рік, Описуючи війну Якова Остряниці 1638 року, Величко додає до автентичного джерела, яким користувався, — щоденника польського хроніста Шимона Окольського — власний коментар;
друга і третя частини, які охоплюють 1660–1686 та 1687–1700 роки, названі «Повествования летописная с малороссийских и иных отчасти поведениях собранная и зде описанная», містять значну кількість власних Величка і ґрунтуються на документах гетьманської канцелярії;
у 4-й частині зібрано додатки з різних документів XVII століття.
Літопис Величка написаний українською літературною мовою XVIII століття з елементами народної мови. Повний текст його не зберігся. Літопис є одним з найголовніших і найвірогідніших творів української історіографії 2-ї половини 17 — початку 18 століття.
Головна праця Самійла Величка була видана Київською Археографічною комісією лише у 1848–1864 роках під назвою «Летопись событий в юго-западной России в 17 в.», тт. I—IV (1848, 1851, 1855, 1864 рр.).
Величку також належить переклад «Космографії», яку він, уже сліпий, продиктував 1728. На думку деяких істориків, він написав лише передмову до цієї праці.
Турки - народ порівняно молодий. Його вік становить усього 600 з невеликим років. Перші турки представляли собою купку туркменів, втікачів із Середньої Азії, які втекли від монголів на захід. Вони дісталися до Конійського султанату і попросили землю для поселення. Їм виділили місце на кордоні з Нікейський імперією близько Бурси. Там втікачі і стали обживатися в середині XIII століття.
Головним у втікачів туркменів був Ертогрул-бей. Виділену йому територію він назвав Османською бейлика. А з урахуванням того, що Конійський султан втратив будь-яку владу, став самостійним правителем. Ертогрул помер в 1281 році і влада перейшла до його сина Осману I Газі. Саме він вважається засновником династії османських султанів і першим правителем Османської імперії. Проіснувала Османська імперія з 1299 по 1922 роки і відіграла помітну роль у світовій історії.
Объяснение:
В XVII веке получили развитие мануфактурное производство, финансовые инструменты, такие, как банковские вклады и займы, появились компании на паях - прообраз будущих корпораций, а освоение Нового Света привело к появлению морского торгового флота, занимавшегося перевозкой товаров по морю в больших количествах. Но вместе с тем, развитие торговли тормозили сохранявшиеся со времён феодализма таможенные барьеры, особенно в странах, где феодальная раздробленность сохранилась - в Германии и Италии.