Неолити́ческая револю́ция или неолитиза́ция — переход человеческих общин от примитивной экономики охотников и собирателей к сельскому хозяйству, основанному на земледелии и животноводстве. По данным археологии, одомашнивание животных и растений происходило в разное время независимо в 7-8 регионах. Самым ранним центром неолитической революции считается Ближний Восток, где одомашниваниеначалось не позднее, чем 10 тыс. лет назад[2].

Центры зарождения и пути распространения сельского хозяйства: Плодородный полумесяц (9 тыс. лет до н. э.), долины рек Янцзы и Хуанхэ (7 тыс. лет до н. э.), высокогорья Новой Гвинеи (7-4 тыс. лет до н. э.), Центральная Мексика (3-2 тыс. лет до н. э.), северо-запад Южной Америки (3-2 тыс. лет до н. э.), Африка южнее Сахары (3-2 тыс. лет до н. э.), долина Миссисипи (2-1 тыс. лет до н. э.)[1]

Центры происхождения культурных растений, выявленные Н. И. Вавиловым:
1. Центральноамериканский, 2. Южноамериканский, 3. Средиземноморский, 4. Переднеазиатский, 5. Абиссинский, 6. Среднеазиатский, 7. Индостанский, 7A. Юго-восточноазиатский, 8. Восточноазиатский.
Понятие «неолитическая революция» впервые предложено британским археологом-марксистом Гордоном Чайлдом в 1923 году. Кроме появления производящего хозяйства оно включает в себя ряд последствий, важных для всего образа жизни человека эпохи неолита. Маленькие мобильные группы охотников и собирателей, господствовавшие в предшествующей эпохе мезолита, осели в городах и посёлках возле своих полей, радикально изменяя окружающую средупутём культивирования (в том числе ирригации) и хранения собранного урожаяв специально возведённых зданиях и сооружениях.
Повышение производительности трудавело к увеличению численности населения, созданию сравнительно больших вооружённых отрядов, охраняющих территорию, разделению труда, оживлению товарообмена, появлению права собственности, централизованной администрации, политических структур, идеологии и новых систем знания, которые позволяли передавать его из поколения в поколение не только устно, но и письменно. Появление письменности — атрибут окончания доисторического периода, который обычно совпадает с окончанием неолита и вообще каменного века. Но неолитическую революцию можно также трактовать как разрушение гармоничного сосуществования человека с природой, отныне он оказывается в оппозиции к ней, подстраивая окружающую среду под свои нужды, что приводит к возникновению цивилизации и технического прогресса.
В марксистской историографии (академик Г. Б. Поляк, профессор А. Н. Маркова) неолитическая революция трактуется как переход от присваивающей к производящей экономике. Соотношение технологических характеристик неолита с появлением производящего хозяйства и последовательность этих событий у разных культур остаются предметом обсуждения и, по-видимому, различаются, а не являются только лишь следствием действия неких универсальных законов развития человеческого общества[3][4].
Тридцятилітня війна, або Тридцятирічна війна (нім. Dreißigjährige Krieg) — перша загальноєвропейська війна у 1618—1648роках між союзом католицьких і коаліцією протестантських держав. До союзу входили Священна Римська імперія та Іспанія, очолювані імператорською династією Габсбургів, а також німецькі князівства Католицької Ліги (переважно західні та південні: Баварія, Кельн), італійські міста-держави, Португалія. В антигабсбурзькій коаліції перебували протестантські німецькі князівства (переважно східні та північні: Саксонія, Бранденбург-Пруссія, Пфальц, Брауншвейг-Люнебург), Нідерланди, Данія-Норвегія, Англія, Шотландія, Швеція, до яких 1635 року приєдналася католицька Франція. Католицький союз підтримували Римська курія та Річ Посполита, включно з українськими козаками[1][2][3]. Протестантській коаліції допомагали Османська імперія та Московське царство. Причинами війни стало католицько-протестантське релігійне протистояння (Протестантська унія 1608, Католицька ліга 1609), конфлікт між імператором та удільними німецькими князями, національно-визвольні рухи в землях Габсбургів (Чехія, Угорщина, Нідерланди), стара боротьба за домінування в Європі між Австрією (Габсбургами) та Францією (Бурбонами). Безпосереднім приводом війни стало чеське повстання.
Тридцятилітня війнаАвстрійсько-французькі війни

Дата:1618 – 1648Місце:Європа (переважно Німеччина)Результат:Вестфальський мирСторониПротестанти
 Саксонія
 Нідерланди
 Бранденбург
 Богемія
 Пфальц
 Данія-Норвегія
 Швеція
 Франція
за підтримки:
 Османи
 Московія
Католики
 Імперія
 Католицька ліга
 Іспанія
 Португалія
за підтримки:
 Річ Посполита
 Запорожжя (див. Козаки у Тридцятирічній війні)
КомандувачіФрідріх V Пфальцський
Густав II Адольф †
 Кардинал Рішельє
Крістіан IV Данський
Іоан Георг I Саксонськийграф Тіллі †
 Валленштейн
Фердинанд ІІ, Імператор Священної Римської імперії
Фердинанд ІІІ, Імператор Священної Римської імперії
Герцог Оліварес
Максиміліан І, курфюрст Баварський
Військові силив цілому 350,000
40-75,000 шведів (не рахуючи найманців)
50,000 голландців
приблизно 100,000 німців
понад 150,000 Французівв цілому 450,000
300,000 іспанців
понад 100-200,000 німцівВтратиблизько 300,000 вбитих і поранених, втрати цивільного населення Німеччини понад 6,000,000близько 400,000 вбитих
Тридцятилітню війну поділяють на чотири періоди: чесько-пфальцький (1618—1625), данський (1625—1629), шведський (1630—1635), франко-шведський (1635—1648). У першому періоді чехи повстали проти імператора Фердинанда ІІ Габсбурга й обрали замість нього новим богемським королем Фрідріха V Пфальцького, голову Протестантської унії. Імператор в союзі з Католицькою лігою розбив чехів на Білій Горі (1620), а потім разом з іспанцями захопив Пфальц (1621—1623). Нідерландські протестанти вели війну за незалежність від Іспанії.
У другому періоді проти Габсбургів виступила Данія-Норвегія, що прагнула захопити узбережжя Балтійського моря. Імператорські війська під командуванням Альбрехта Валленштейна та сили Католицької ліги на чолі з Йоганном Тіллірозбили данців й уклали з ними Любекський мир (1629), відновивши довоєнний статус-кво. Франція, яка вела з Габсбургами війну за Мантуанську спадщину (1628—1631), намагалася втягти у війну проти Габсбургів протестантську Швецію, але остання була зайнята війною з Річчю Посполитою.
1629 року шведи з поляками уклали Альтмаркське перемир'я, після чого шведський король Густав II Адольфвторгся до Північної Німеччини (1630), розпочавши третій період війни. 1631 року до протестантського блоку приєдналася Саксонія. Шведи розбили імперські війська під Брейтенфельдом (1631) і Лютценом (1632), але втратили убитим короля. Сподіваючись на підмогу Швеції, Московія почала війну проти Речі Посполитої (1632), але зазнала поразки і уклала Поляновський мир (1634). Коли імперсько-іспанські війська розбили шведів під Нердлінгеном (1634), Саксонія підписала з імператором Празький мир(1635), до якого приєдналися протестантські князівства, зокрема Бранденбург-Пруссія.
№2 1) Киевский князь--издание законов,определение внешней политики
2) Князь--наместник--правление от имени
3) Вече--решение вопросов войны и мира
№4 1)-Г
2)-В
3)-Б
4)-А
После смерти владимира русским князем стал ЯРОСЛАВ
В усобицу между сыновьями владимира вмешался ВИЗАНТИЙСКИЙ ИМПЕРАТОР