Зарубежная История
Основные черты развития западного и восточного типов цивилизации в древности таковы:
1) отсутствие ценности личности, индивида на Востоке (не случайно одним из наиболее распространенных символов восточной культуры является изображение человека в лодке без весел, т.е. подчиняющегося "течению реки" - природе, государству) - раннее создание основ гражданского общества, предусматривающих право каждого участвовать в управлении, признание его личности, прав и свобод на Западе.
2) стабильность восточной цивилизации, чрезвычайно медленный темп изменений (новые культуры не разрушают старые, а вписываются и растворяются в них); воспроизводство и сохранение биологических и социальных устоев жизни, верность традициям (недаром восточные цивилизации часто называют "традиционными обществами") -динамичный характер развития общества в цивилизации западной;
3) общественная собственность в восточном государстве на средства производства, землю и воду, признание за частным лицом лишь прав владельца; отсутствие на Востоке хозяйственной самостоятельности частных лиц, бюрократический контроль - преобладание в античном государстве частнособственнических интересов, ранняя ориентация на рынок;
4) абсолютное преобладание государства над обществом, регулирование всего многообразия человеческих отношений (на Востоке) -незначительное вмешательство государства в частную жизнь граждан (на Западе);
5) регулирующая роль религии, совокупности морально-этических принципов в обществе восточном - подчеркнутое уважение в обществе западном к законам, в рамках которых действуют ремесло и торговля;
6) деспотизм как общая линия социально-политического развития восточных цивилизаций - и появление на Западе первого в истории образца народовластия, демократии (хотя и ограниченной). Данное противоречие представляет особый интерес в наше время.
Следует заметить, что, хотя термин "деспотизм" и происходит от древнегреческого слова "деспотес" - хозяин, глава дома, руководящий семейным хозяйством и распределяющий обязанности, - деспотия как форма организации государственной власти была распространена в Египте, государствах Междуречья, Китае, Индии и других странах Востока. К характеристике феномена восточной деспотии кроме уже названных черт можно добавить: почти обязательное присутствие в таком обществе политики принуждения и даже террора; парадоксальное сочетание страха перед верховной Властью с безграничной верой в конкретных правителей; полное отсутствие или незначительную роль сословных различий; сложную иерархическую социальную структуру; абсолютное господство государственного бюрократического аппарата; обезличенность государственной машины; отсутствие открытой конкуренции партий, идей или талантов; существование на низовом уровне экономически независимых и самоуправляющихся объединений религиозно-производственного характера (сельских общин, сект, цехов, каст и т.д.).
Идею же демократии как наиболее яркой отличительной черты западного общества лучше всего воплощает цивилизация Древней Греции и, прежде всего, такая специфическая политическая структура, как "полис"-город - государство.
Греческий мир всегда состоял из множества самостоятельных полисов, иногда вступавших в военные, религиозные или какие-то другие союзы ("симмахии"), но обычно - независимых и самодостаточных в административном, хозяйственном и культурном отношении.
Общечеловеческий масштаб обмена материальными и духовными ценностями между Западом и Востоком был субъективно осознан в духовных движениях древности - учениях киренаиков, стоиков, буддийской и раннехристианской проповеди. Важно отметить и то, что в этом обмене восточные и западные цивилизации сыграли равную роль, даже в течение длительного времени Запад был "принимающей" стороной - заимствовал у Востока отдельные культуры (овес и рожь), достижения металлургии и науки (особенно астрономии и геометрии).
візантійский вплив на українську культуру був величезний, довговіковий, і він ще й сьогодні помічається в нас на кожному кроці в усій нашій культурі.
візантія — це мати православної віри, це вона защепила світло віри христової. тому зрозуміти нам візантійську культуру — це глибше зрозуміти культуру свою власну, культуру українську, саму нашу душу.
візантія — це праджерело нашої віри, а тим самим — праджерело нашого українського духа, нашої духової культури.
українці гордяться тим, що джерело їхньої культури не варварський (на ті часи) рим, але власне високо культурна, глибоко християнізована візантія.
і цим ми нічим не понижуємо своєї культури, вказуючи, що вона зродилася на візантійській основі, — ми тільки вказуємо на її найбільше благородне джерело, з якого ми довгі віки пили свою цілющу воду. усю сприйняту високу культуру ми належно знаціоналізували, — цебто поєднали зо своєю, чим перетворили в нову українську культуру.
культура наша до прийняття православної віри була мала, була зовсім іншого напрямку, бо була — поганська. для сусідів візантійців ми, руси-українці, були чистими варварами. напр. патріярх фотій в своїх оміліях 51 і 52-ій 860 року зве русів: "руси — це скифський і брутальний народ", "народ невідомий (нам) і безчисленний, варварський, кочовий".1 і довгі віки, з кн. володимира великого починаючи, русь-україна сильно пильнувала переймати й собі защіплювати високу культуру свого могутнього сусіда, візантії, а тим самим перестати бути варварською. усе найголовніше в нашій культурі взяли ми з візантії.
візантійська культура була велика й глибока, на ввесь тодішній світ славнозвісна, і тому нема нічого дивного, що кн. володимир так прагнув її прийняти, і охрестив україну року 988-го в візантійську православну віру. що кн. володимир святий прийняв саме візантійську православну віру, у тому була його глибока історична мудрість і божа опіка над нами, — тим ми зберегли себе, як слов`янську націю, набувши собі відповідну нам по духові східню віру й культуру, найкращу на той час у світі.
коли б ми прийняли були католицтво, то нас би до останку поїли такі "варварські" напасні народи, як німці, угорці, поляки. німці, і взагалі католики були й є запеклими ворогами слов`ян, і вони винародовили б україну-русь і проковтнули б її, як це вони зробили, скажемо, з лужичанами й ін. північними слов`янами.
візантійський вплив на україну був надзвичайно сильний, і з часом захопив у нас увесь народ, усі його класи, тоді як пізніший західній вплив захоплював у нас головно саму інтелігенцію, мало поширюючись серед народу, бо він не відповідав його духові. і вплив цей був дуже давній.3
"хоч візантійський вплив не захоплював всієї людини, не позбавляв її своїх національних ознак, зате він у своїй ланці захоплював усе населення згори додолу, з однаковою силою просякав в усі його класи. він, цей візантійський вплив і надавав давньому громадянству таку духову цілість".4
це високої ваги свідчення, бо це ключ до зрозуміння української душі, української духової культури. тієї культури, на якій ми зросли й навіки позосталися в ній. позосталися всі, хоч дехто й змінив пізніше свою віру.
