20-30-ті роки стали недовгою перервою між двома світовими війнами. Проте спокійними їх назвати важко. Це був час загальної радикалізації. Розгорнулося протистояння між двома основними ідеологіями — націоналізмом та комунізмом, кожна з яких встигла досягти своїх крайніх неприємних форм — тоталітаризму.
Націоналізм підживлював відчуття зверхності у переможців Першої світової війни та бажання реваншу у тих, хто цю війну програв. На сході Європи та півночі Азії перші у світі радянські держави проголосили своєю ціллю побудову комуністичного суспільства. Небачені доти зміни суспільного устрою, що планували провести комуністи, за браком будь-якого попереднього досвіду, набували характеру величезного соціального експерименту, про результати якого можна було лише здогадуватися.
Співучасниками, але водночас і заручниками цього експерименту, стали й українці. У 1921 році, після поразки Української революції та затяжної громадянської війни, більшовики зуміли встановити свою владу над більшістю українських земель. Владу рад у ході війни проголошували під знаменами Української соціалістичної радянської республіки (УСРР) зі столицею в Харкові. У 1920 році РСФРР та УСРР підписали союзний договір про об'єднання основних наркоматів (тобто міністерств). 30 грудня 1922 p. проголосили створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік, до складу якого увійшли чотири радянські республіки, включно з УСРР. У січні 1924 року прийняли першу Конституцію СРСР. Через рік, у 1925 році нова Конституція офіційно затвердила входження республіки до Радянського Союзу.
Поняття НЕПу включало в себе не економічну політику в умовах воєнного часу, але і певну доктринальних концепцію побудови соціалізму в одній країні. У партійних документах РКП (б) (зокрема, у другій Програмі партії, прийнятої VIII з'їздом у 1919 р.) домінувала ідея безпосереднього переходу до соціалізму без попереднього періоду, що пристосовуються стару економіку до економіки соціалістичної.
Передбачалося, як зазначав В. І. Ленін, безпосереднім велінням пролетарської держави налагодити державне виробництво і державне розподіл продуктів по-комуністичному в дрібнобуржуазної країні, в тому числі за до коштів, запозичених у капіталістичних держав, насамперед Німеччини. Як передумови для побудови соціалізму В. І. Ленін називав наявність таких суб'єктивних факторів як диктатура пролетаріату і пролетарська партія. Що ж до матеріальних передумов, то вони були пов'язані з перемогою світової революції і до західноєвропейського пролетаріату.
У деяких навчальних посібниках зустрічається положення про те, що Громадянська війна стала основною причиною проведення політики воєнного комунізму. Разом з тим перші кроки в рамках цієї політики радянська влада почала ще до розгортання загальнонаціональної війни. Сам В. І. Ленін писав пізніше: На початку 1918 року ми зробили ту помилку, що вирішили провести безпосередній перехід до комуністичного виробництва і розподілу … Ми припускали без достатнього розрахунку безпосередніми веліннями пролетарської держави налагодити державне виробництво і державне розподіл по-комуністичному
Таким чином, політика воєнного комунізму, проведена більшовиками в 1918–1920 рр., Будувалася, з одного боку, на досвіді державного регулювання господарських відносин періоду Першої світової війни (в Росії, Німеччини), з іншого – на утопічних уявленнях про можливість безпосереднього переходу до безриночному соціалізму в умовах очікування світової революції, що призвело в кінцевому підсумку до форсування темпів соціально-економічних перетворень в країні в роки Громадянської війни.
Раско́л Ру́сской це́ркви — церковный раскол в Русской православной церкви, начавшийся в 1650-х годах в Москве. Связан с реформой патриарха Никона, направленной на внесение изменений в богослужебные книги московской печати и некоторые обряды в целях их унификации с современными греческими[1][2][3].
Реформа осуществлялась при участии и поддержке царя Алексея Михайловича и некоторых других православных патриархов, была одобрена и подтверждена постановлениями ряда соборов, проходивших в Москве в 1650—1680-х годах. Противники реформы, впоследствии получившие название «старообрядцы», были преданы анафеме[4] на Московском соборе 1656 года (только держащиеся двуперстного крестного знамения) и на Большом Московском соборе 1666—1667 годов[1][2][5]. В результате появились старообрядческие группы, впоследствии разделившиеся на многочисленные согласия[3].
1. Холодная война – это столкновение интересов, выливающееся в скрытый не афишируемый конфликт, возможный между государствами, идеология ми, намерениями и тому подобными областями, с отсутствием явных противостояний и военных действий. Термин применим к противостоянию двух мировых держав СССР и США, начавшийся с 1940го года.
2.
борьба за лидерство в мире взаимное недоверие и подозрительность во взаимоотношениях Советского Союза и Соединённых Штатов желание присвоить итоги войны конкуренция в сферах научного и технического прогресса3. Кто виновен в развязывании холодной войны – очень спорный вопрос. Существует два мнения на этот счет: западное и советское. Официальным началом холодного противостояния считается выступление Черчилля в 1946 году, в котором было заявлено о необходимости борьбы с «красной машиной».
Но фактическая холодная война началась многим ранее, в самом начале сороковых годов. Как только Америка и её союзники осознали величие СССР, их насторожили возможные последствия такого влияния на мир.
Запад испугался, что красная машина подомнет все страны под режим коммунизма, не оставив места для существования демократической свободы, которая была так горячо любима им.
Холодную войну против СССР, США рассматривал как средство сдерживания. В свою очередь, СССР так же испытывал ненависть к капиталистическое режиму западных стран и был заинтересован в борьбе с ними. Моё мнение: за возникновение холодной конфронтации несут ответственность обе стороны.
4. План Маршалл заключал в себе цели возрождения и инвестирования в подъем экономики стран Запада, которые были разрушены после Второй Мировой Войны. С этой инициативой выступил государственный секретарь США в 1947 году в июне месяце. План Д. Маршала затронул шестнадцать западных стран.
Отношение к такого рода было разное одной части общества импонировали перспективы возражения, а другая часть общества понимала, что, принимая поддержку от Штатов они попадают под стойку от них зависимость.
От участия в этой программе Советский Союз решительно отказался, понимая, что скрытой целью Америки, является распространение собственного политического влияние. Такие события никак не укладывались в идеальную картинку Советского союза.