ответ на вопрос о причинах раздробленности следует искать в характере отношений между разными частями господствующего класса древнерусского общества – «большой дружины», находившейся в Киеве, и теми дружинниками и князьями, управлявшими отдаленными землями.
Оказавшиеся на местах князья должны были обзавестись своей собственной администрацией и дружиной, требовавшими соответствующего материального обеспечения. При этом проявившаяся вражда между князьями-братьями (и даже между отцом и сыновьями) потребовала усиления военной организации, что вынуждало искать дополнительные источники средств. В таких условиях традиционные выплаты Киеву большей части собранных с местного населения ресурсов (две трети общих сборов согласно статье 1014 г. «Повести временных лет») становились обременительными. При условии, что местная знать и дружина была заинтересована в усилении власти местного князя, а не великого киевского князя.
Возможно, недостаток средств сделался еще более ощутимым в связи с отмечаемым в начале XII в. кризисом, вызванным перемещением торговых путей. Князь стремится к полному контролю над сбором налогов-дани на территории своего княжества и в той связи, что ему нужно обеспечивать церковную организацию. Именно к этому времени во всех княжествах-землях создаются (если их еще не было) свои епископства.
1885 р . у Франції відбулися парламентські вибори. Вони принесли поразку «поміркованим». Посилилися як монархісти, так і радикали. Інакше кажучи, впало вплив прихильників загравання зі східним сусідом. Зріс вплив реваншистів всіх мастей. Влітку 1886 р . почалася агітація генерала Буланже, який закликав до підготовки реваншу. У тому ж році Буланже увійшов в уряд, одержавши портфель військового міністра, і почав проводити енергійні заходи щодо посилення армії.
У свою чергу, німецький уряд знову стало думати про розправу з Францією. Перед німецькими правлячими колами постало питання, не використовувати Чи їм ті труднощі, які обіцяла Росії болгарська проблема. На її думку, Росія знову заплутається в балканських справах, і це дозволить забезпечити її нейтралітет у разі війни Німеччини з Францією
Втім, гру німецької дипломатії псувало одна обставина: болгарський питання могло породити австро-російський конфлікт. Він погрожував німецької дипломатії чималими клопотами. Якби Австро-Угорщина справді потрапила в біду, то замість вигідної угоди з Росією Німеччини стояла важка війна проти неї, швидше за все загрожує війною на два фронти, бо в разі російсько-німецької війни слід було очікувати втручання в неї Франції.
Тим часом міжнародне становище Німеччини ускладнювалося. Перед лицем ворожої Франції Бісмарку не можна було сваритися з Росією. Не можна було також втрачати і Австро-Угорщину. Канцлер намагався жити з обома. Однак при загостренні їх взаємних відносин на грунті болгарського питання зробити це було нелегко: Бісмарку довелося призвати на до всю свою дипломатичну спритність.
У такій обстановці німецький канцлер і зробив один з самих складних маневрів, які тільки знає історія дипломатії. З одного боку, він не скупиться на аванси Росії і підштовхує її на військову інтервенцію в Болгарії. З іншого - стримує Австрію в її протидії Росії. У той же час канцлер працює над активізацією англійської політики і прагне викликати англо-російський конфлікт, будучи готовий у цьому випадку спустити і Австро-Угорщину з ланцюга, на якій він її твердо вирішив тримати, поки не буде виступ Англії. Проте для Німеччини Бісмарк мав намір навіть і в цьому випадку залишити руки вільними і зберегти «дружні» стосунки з Росією.
Цим не вичерпувалася хитромудра гра, яку вела німецька дипломатія. Одночасно з маневрами в області англо-австро-російських відносин канцлер довів до крайнього ступеня збудження газетну кампанію проти Франції. Преса знову нацьковує німців проти Франції, підхоплювала і непомірно роздмухувала всі факти реваншистської пропаганди. А французькі націоналісти своїми витівками самі допомагали того, щоб антифранцузька кампанія німецького канцлера не залишалася без їжі.
В кінці 1886 р . Бісмарк спробував налагодити відносини з Росією і був готовий задовольнитись навіть її нейтралітетом у разі війни з Францією, оскільки з Італією та Австро-Угорщиною вже були договори і Англія опинилася на боці Німеччини. Саме тоді Солсбері писав своєму послу в Парижі Лайонсу, що нова франко-німецька війна позбавила б Англію від неприємностей, які чинить їй Франція в Єгипті. Міжнародна розстановка сил виключно сприяла Німеччині, і Бісмарк спробував скористатися буланжістскім рухом як приводом для війни.
11 січня 1887 Бісмарк виголосив у рейхстазі промову з приводу збільшення військових кредитів. «Наша дружба з Росією, - заявив канцлер, - не порушувалася з часу наполеонівських війн і залишається безперечною і зараз». Що стосується Франції, то його висловлювання не були настільки заспокійливими. Хоча канцлер і обіцяв не нападати на неї ні в якому разі до тих пір, поки французький уряд залишиться миролюбним по відношенню до Німеччини. Але він зауважив при, що у Франції «час перебування міністрів при владі обмежено ... У будь-який день, - продовжував Бісмарк, - до влади прийде, може бути, новий уряд і побажає розпалити знову священний вогонь ... Тому ми можемо чекати, що Франція нападе на нас можливо через десять днів, а можливо і через десять років. Це питання я вирішити не можу ... ». Немов бажаючи надати більше ваги своїм словам, канцлер оголосив про призов 73 тисяч резервістів на навчальні збори . Вони призначалися на 7 лютого 1887 року і проводилися в Лотарингії. По суті це був початок зосередження німецьких військ на французькому кордоні.
28 січня 1887 р . Бісмарк заявив послу Франції Ербетту, що, якщо Буланже очолить кабінет, це буде означати війну. Дійсно, Буланже прийняв ряд заходів по зміцненню армії, отримавши на ці цілі кредит у 300 млн. фр. У відповідь і Німеччина збільшила склад своєї армії, виділивши на військові потреби кредит в 300 млн. марок. У цей час рішення питання про війну і мир для Франції перебувало в руках Росії.
