ответ: 1. Історично християнство почалося на Близькому Сході, частина якого була завойована Римською імперією, яка до 15-го століття також займала більшу частину Європи. Починаючи з перших послідовників Ісуса Христа, християнство поширилося на Близький Схід і вздовж Середземного моря в інші частини Римської імперії. Хоча віруючі стикалися з періодичними римськими гоніннями, релігія росла, і деякі вчені вважали, що її ідея про воскресіння мертвих і безсмертя духу була привабливою для богословських ідей, тоді як інші вважають, що практичні зусилля церкви з надання до бідним були важливо в його зростаючої популярності . Незважаючи на всю славу Римської імперії, люди жили в світі, в якому існувало нерівність, в якому була величезна злидні. Деякі люди були дуже багаті і мали безмежну владу, а інші були екстремально бідними. Крім того, в світі часто була чума і інші хвороби, і не було громадської охорони здоров'я і лікування.
Християнство почало поширюватися на північ і захід в Європу, його несли купці, місіонери і римські солдати. Деякі римляни прийняли нову релігію, яка пропонувала духовні дари, обіцяла також безсмертя, майбутнє життя, яка буде звільненням від хвороб і від бідності, аскези. Хоча християни піддавалися переслідуванням аж до Міланського едикту в 313 році нашої ери, незабаром після цього Римська імперія впала в 476 році нашої ери, але християнство залишилося тут.
2.Єрети́к, жін. єрети́чка[1] (від грец. αἵρεσις) — особа, що виступає проти загальноприйнятого в суспільстві вчення, віровідступник.
Інквізи́ція (лат. Inquisitio, від inquiro, «розслідувати, розшукувати») — у християнстві особливий церковний інститут для боротьби з єресями.
Епоха Відродження або Ренесансу (від фр. Renaissance) являє собою період європейської історії, ознаменований багатьма культурними перетвореннями. Ренесанс прийшов на зміну Середньовіччю і став проміжною ланкою між середніми віками і епохою Просвітництва.
Гумані́зм — течія в західноєвропейській культурі епохи Відродження, яка визнає людину найвищою цінністю у світі.
Схоластика — це тип релігійної філософії, для якого характерне принципове панування теології над усіма іншими формами пізнання, знання.
Алхі́мія — це загальна назва систем трансформації людини, що засновані на метафорі хімічних перетворень та використанні хімічних сполук.
3. прости я не знаю(
4.Християнство є найбільш значною світовою релігією нашого часу, в якій розрізняють три головні напрями: православ'я, католицизм та протестантизм, а також численні більш дрібні різновиди. Головним об'єктом шанування християн є Ісус Христос, якого більшість християнських релігій вважає водночас і Богом, і людиною, а дехто — тільки Богом або тільки божественним посланцем. Усі християни вірять або тільки думають, що праведних після смерті чекає винагорода у вигляді вічного блаженства в раю, а грішників — покарання, яке вони уявляють собі по-різному.
Християнство виникло у другій половині 1 ст. в одному із східних районів Римської імперії — Палестині. Головною соціальною причиною виникнення християнства було безсилля пригноблених у боротьбі з гнобителями. Пригноблені неодноразово підіймалися на боротьбу за своє визволення. Проте усі повстання неминуче зазнавали поразки. Жорстокі розправи з повстанцями посилювали настрої загальної апатії, відчаю та безнадії, а щоб продовжувати жити в таких умовах треба було мати якусь перспективу в житті. Та частина рабів і пригноблених, котра відмовилася від боротьби, знайшла розраду в релігії.
У формуванні конкретних особливостей нової релігії відіграв і свою роль також цілий ряд інших соціальних обставин. Існування імперської влади сприяло виробленню уявлення про єдиного Бога на небі. Посилення економічного, політичного та ідейного спілкування між народами (як наслідок утворення Римської імперії) породило в свідомості людей уявлення про наднаціонального Бога, який обіцяв ння усім людям незалежно від їхньої національності. Розклад рабовласницького суспільного ладу вимагав від можновладців ідеологічних засобів впливу на маси і привів їх у зв'язку з цим до підтримки християнської релігії.
Античне християнство мало свої ідейні джерела, головними з яких були іудаїзм, релігійно-філософські вчення Філона та Сенеки, ідеологія кумранської общини, релігії східних народів Римської імперії.
Объяснение:
ответ: 1 Религиозная реформа Акбара преследовала те же цели, что и другие преобразования , — расширение социальной базы его власти. Акбар понимал, что индусы будут верно служить ему лишь тогда, когда он будет уважать их религиозные обычаи. Поэтому в 1563 г. он отменил налог на индусов-паломников, а через год ликвидировал и джизию. Эти налоги были, по-видимому, восстановлены под влиянием мусульманских джагирдаров, но вновь отменены в начале 80-х годов XVI в.
Сопротивление правоверных мусульманских сановников новому религиозному курсу заставило Акбара усомниться в правильности догматов ортодоксального ислама. В 1575 г. в Фат-хпур-Сикри был построен молитвенный дом (специально для обсуждения религиозных во Яростные споры при обсуждениях привели к тому, что Акбар стал все дальше отходить от мусульманской ортодоксии. Советником и другом Акбара, в том числе в религиозной политике, был Абу-л Фазл. Ею отец, шейх Мубарак, был преследуем за махдизм, и Абу-л Фазлу пришлось в ранней юности скитаться с отцом в изгнании.
2 Смешение нескольких культур – индийской, персидской, тюркской – с использованием мусульманских канонов в период существования Великой империи Моголов явили миру неповторимые архитектурные и художественные шедевры. В городах возводились мусульманские культовые здания: мечети, минареты, мавзолеи, укрепления. Декор же на мусульманских архитектурных сооружениях был индийским, со множеством роскошных орнаментов и изящной резьбой.
Агра – столица государства при ханах Бабуре и Акбаре – являлась в то время одним из крупнейших городов мира, ее население превышало 600 000 человек. Здания, построенные в мусульманской традиции, богато украшались и окружались фонтанами, садами, цветниками.
декора и архитектурными нагромождениями.
3 Наиболее дальновидная часть кызылбашской знати, желая сохранить Сефевидское государство, решила отстранить от власти шаха Мухаммада Ходабенде и посадить на трон его сына Аббаса. Вступивший на престол в возрасте шестнадцати лет шах Аббас I (1587–1629) сумел коренным образом изменить положение дел в Иране. Чтобы сосредоточиться на внутренних проблемах, Аббас пошел на территориальные уступки соседним державам: по мирному договору 1590 г. он отдал султану Мураду III Закавказье и часть Западного Ирана, а Хорасан оставил практически беззащитным перед наступавшим с востока бухарским ханом Абдуллой II.
Важнейшими задачами Аббаса I были укрепление центральной власти и создание сильной армии. По материнской линии Аббас происходил из Мазан дарана, т. е. был иранцем, и не испытывал особого расположения к кызылбашам. Из имевшихся в середине XVI в. 114 кызылбашских эмиров при Аббасе осталось около 35. Во время его правления многие кызылбаши были истреблены или лишены своих земель. За счет владений, ранее находившихся в распоряжении кызылбашских племен, Аббас существенно расширил фонд земель хассе, доходы с которых поступали в личную шахскую казну. В шахский домен был обращен целый ряд областей — Гилян (после подавления там восстания в 1592 г.), Мазандаран, Лар и др. Эти меры вкупе с введением государственной монополии на торговлю шелком, ставшей основой иранского экспорта, позволили аккумулировать значительные средства на проведение реформы государственного управления и реорганизацию армии.
4 Надир-шах Афшар (перс. نادر شاه — Nâdir Šâh), известный также как Надир-кули хан (перс. نادر قلی بیگ — Nâdir Qoli Khan и Тахмасп-кули хан; 22 октября 1688 — 19 июня 1747) — шах Ирана[1] в 1736—1747 годах, основатель династии Афшаридов, полководец. Выходец из клана кырклу туркоманского племени афшар[2], представители которого с XV века входили в союз кызылбашских племён[3] и были переселены Сефевидами в Хорасан для отражения атак узбеков на Мешхед[1]. слову, тоже тюркского государства.
Надир-шах был взращен в исламской религии шиитского толка и придерживался ее в молодости
5 На территории Ближнего Востока было множество древних цивилизаций, некоторые из которых были по-настоящему могущественными. Несмотря на то, что они давно канули в лету, эти цивилизации оставили после себя множество культурного и архитектурного наследия, сосредоточенного на территории очень древних величественных городов. Одним из таких городов и является Исфахан.
В течение последних 900 лет Исфахан (Исфахан, Исфахан) был столицей одноименной провинции в центре империи, которая была известна как Персия, теперь же это Иран. Город лежит в котловине на высоте 5150 футов (1570 м) над уровнем моря в предгорьях. Это очень пустынный район, где расположены многочисленные оазисы, которые служили источником питьевой воды для многочисленных торговых караванов, когда-то пересекавших Среднюю Азию.
Исфахан - один из таких оазисов, который лежит на берегах реки Заянде, в 435 км от Тегерана, столицы Ирана. Это третий по величине город Ирана с населением около 1,5 млн. человек, который в XVI веке был признан его жителями красивым городом, чья фраза "Исфахан несфе-Джахан"
