Как только Никта сменяла Гемера, то есть ночь сменяла день, из-за горизонта выходила колесница Селены с медленными быками. Селена была одета в длинное одеяние, а на лбу у нее был лунный серп.
Ее глаза рождали лучи, которые не падали на земли, а сплетались в узоры. Когда появлялась Селена, море начинало шуметь. Когда Селена появлялась все испытывали тоску и грусть, кто-то вдохновлялся.
Такое чувство тоски связывают с историей о юноше Эндимионе. Это был прекрасный юноша, который жил в Элиде. Он был очень-очень прекрасен, и Зевс позвал его на Олимп за его красоту. Весь Олимп потерял покой из-за невероятной красоты юноши, включая Геру. Зевс приревновал свою жену и обрек Эндимиона на вечный сон в пещере. Так, по обыкновению, Селена вышла на закате, и ее лучи случайно проникли в пещеру. Она увидела Эндимиона, влюбилась и каждый день возвращалась к нему, выходя из-за туч. Она целовала его, говорила ему лучшие слова, будто она поэт, но он так и не мог открыть глаза, хотя он слышал ее. Эндимион не мог открыть глаза, так как был зачарован. Потому Селена грустила. Ее грусть передалась другим. И все живое в это время испытывает беспокойство и тоскует. Тоска продолжается до самого того момента, как к ним выходит Гелиос (солнце).
Объяснение:
Во́лзька Болга́рія[1], Во́лзька Булга́рія або Во́лзько-Ка́мська Булга́рія — держава, яка існувала у VII–XIII сторіччі навколо злиття Волги і Ками. Сьогодні, республіки Татарстан, і Чувашія, а також деякі інші області Російської Федерації розташовуються на землях колишньої Волзької Булгарії.
Витоки
Оскільки булгарські письмові джерела до сьогодення не дійшли, більшість інформації йде від їх сучасників: арабських, перських, індійських, монгольських, татарських або руських джерел. Частину інформації підтверджено розкопками.
Первісно стародавнє державне утворення, відоме під назвою Булгарія (Велика Булгарія), виникло у вигляді союзу кочових племен різного походження (прототюрків, протоугро-фінів, протослов'ян). Питання про племена, які були панівними у цьому союзі, остаточно залишається невирішеним. Можливо, у різні періоди влада перебувала у представників різних племен.
Враховуючи те, що стародавня Булгарія була союзом різних племен, отримує своє пояснення той факт, що в джерелах тих часів поряд з назвою булгари вживається назва гуни, що може означати, що так звана Гунська держава і Велика Булгарія — насправді одне й те ж утворення в різні періоди свого існування.
Вважається, що землі Волзької Булгарії були спочатку заселені угро-фінськими народами. Тюркомовні[2][3] булгари перекочували з Приазов'я у 660 році від Р. Х., під головуванням Котрага, сина Кубрата. Вони досягли Ідель-Уралу у 8-му сторіччі. Наприкінці 9-го сторіччя вони об'єднали навколо себе інші племена різного походження, які жили в цій області[4]. Пізніше, єдина Булгарія розпалася на тюркську і слов'янську частини — так звані Волзьку і Дунайську Булгарію. З часом серед дунайських булгар здобуло поширення православ'я, а серед волзьких — іслам.
Більшість дослідників погоджуються, що Волзька Булгарія була частиною Хозарського каганату. Наприкінці IX-го сторіччя була заснована столиця Булгар на 160 кілометрів на південь від сучасної Казані. Більше за все дослідники мають сумніви, що держава могла мати незалежність від хозарів, поки останні не були знищені Святославом у 965.
