Відповідь:Відмінності стосувалися, по-перше, співвідношення княжого (монархічного) і вічового (республіканського) почав в системі влади і управління, по-друге, ступеня самостійності політичної влади князя в його відносинах з зміцнювати свої позиції боярство
план:
Особливе місце серед руських князівств посідав «пан Великий Новгород», як шанобливо називали його сучасники. Новгородські землі охоплювали величезну територію Північно-Західної Русі: від Балтійського моря на заході до Уральських гір на сході та від Білого моря і узбережжя Льодовитого океану на півночі до межиріччя Волги та Оки на півдні.
У цих землях клімат був холодніший, ніж у Подніпров'ї та Південно-Західній Русі, і ґрунти не такі родючі, тому населення цих земель, окрім рільництва, займалося тваринництвом, городництвом, полюванням, рибальством тощо.
З давніх часів у Новгороді склався своєрідний, відмінний від інших земель-князівств, суспільно-політичний устрій. Для Новгорода було звичним закликати, за князя на престол. Князівської династії у Новгороді не було. З 1095 р. до 1304 p., приблизно за 200 років, на новгородському престолі 58 разів змінювалася княжа влада. Князь був, передовсім, головою військової дружини, яку приводив із собою. Проте дружина князя була лише невеликою частиною новгородського війська, основну частину якого складало ополчення. Новгородці могли прогнати князя, якщо вважали, що він кепсько захищає їхні інтереси, але, бувало, що й князі намагалися порушувати давні права новгородців.м
Вирішальну роль у визначенні стосунків між новгородцями та їхнім князем зіграли події 1136 p., коли новгородці визнали князя Всеволода Мстиславовича (онука Володимира Мономаха) неспроможним захищати місто і прогнали його. Відтоді у випадку за нового князя з ним укладали спеціальну угоду —ряд. За цим договором князеві заборонялося втручатися у справи міського управління, несправедливо карати, змінювати посадових осіб тощо.
Пояснення:
Сарма́ты (др.-греч. Σαρμάται, лат. Sarmatae) — древний народ, состоявший из кочевых ираноязычных[1][2][3][4] племён, с IV века до н. э. по первые века н. э. населявших степную полосу Евразии от Дуная до Аральского моря (территория современных Украины, России и Казахстана).Ху́нну (лат. hunni, согд. hwn, кит. 匈奴 сюнну) — древний кочевой народ, с 220 года до н. э. по II век н. э. населявший степи к северу от Китая[1]. Для защиты от их набегов Цинь Шихуаньди построил Великую китайскую стену. Хунну вели активные войны с китайской империей Хань, в ходе которых консолидировались в единую державу, подчинившую племена соседних кочевников. Позже в результате войн с Китаем и племенами сяньби, а также междоусобиц, Хуннская держава распалась.
