Холе́рні бу́нти — виступи селян на Закарпатті у 1810–1815 рр. та 1831 році, пов'язані з епідемією холери та голодом.
У 4 округах Закарпаття холера і голод за три місяці забрала близько 56 тисяч осіб. Австрійська адміністрація запровадила карантин, а в окремих комітетах був введений надзвичайний стан. Австрійською владою проводилися дезінфекція колодязів, заборонялося хоронити померлих з великими процесіями. Серед селян стали ширитися чутки про те, що колодязі немов би то отруюються спеціальними загонами, які займаються їх дезінфекцією хлорним вапном.
Збурені селяни почали розправлятися із представниками австрійської влади, поміщиками, лісничими, переставали виконувати різні повинності. Приводом до початку повстань стали подібні виступи у Східній Словаччині. Виступи селянства посилювалися із розповсюдженням чуток про те, що російська армія має намір прийти визволити Закарпаття від поневолення, оскільки образ Російської імперії для закарпатських українців пов'язувався із національно-визвольним рухом.
Набільше масові заворушення охопили селян Ужанської та Березької жуп. Значним було також повстання селян 44 сіл Нижньоверецького ключа Мукачево-Чинадіївської домінії 1836.
Крім селянства, у повстаннях брали участь також польські емігранти, учасники польського повстання, які підтримували Угорщину у її прагненнях до відокремлення від Австрії, опозиційному настрої австрійській владі. Зокрема у маєтку графа Баркоці влітку 1831 року жив Дембовський, який брав участь у польському повстанні та у заворушеннях на Закарпатті.
У зв'язку з епідемією холери селянам Закарпаття забороняли виїжджати в Угорщину на заробітки, що загострювало ситуацію і посилювало голод. Зв'язки з Галичиною і підросійською Україною сприяли постачанню хліба в ті райони Закарпаття, де люди страждали від голоду і холери.
Австрійський уряд закликав повстанців до покори, обіцяючи амністію. Коли ці заклики не до каральні війська почали жорстоко розправлятися з повстанцями (відбувалися масові вбивства), то імператор, щоб запобігти новим виступам, вирішив припинити криваву розправу. Народні виступи 1831 р. змусили мадярську владну еліту піти на деяку лібералізацію становища селянства.
Европейские государственные и церковные деятели не раз затрагивали вопрос о восстановлении единства христианской церкви. Интерес к этому особенно возрос в условиях распространения Контрреформации. Католическая церковь активизировала свои действия по расширению влияния на востоке с целью объединения католиков и православных под верховенством папского престола. В Речи Посполитой идею объединения (унии) православной и католической церквей предлагали иезуиты. В 1577 г. польский проповедник-иезуит Петр Скарга издал книгу «О единстве церкви Божьей под одним пастырем...», в которой обосновал необходимость объединения двух церквей.
Вопрос церковной унии обсуждался представителями Папы Римского с украинско-белорусской православной знатью. В целом она одобряла возможное объединение при условии, что оно состоится на основе равноправия. Благодаря унии она надеялась обновить православную церковь, приблизить ее к требованиям времени.
Украинско-белорусские православные епископы, разделявшие унийные настроения, усматривали в объединении путь к преодолению кризиса православной церкви и оздоровлению церкви в целом. Они считали, что благодаря этому избавятся от унизительной для духовенства зависимости от торговцев и ремесленников, объединенных в братства. Украинско-белорусская знать надеялась, что уния будет достижению православными фактического равенства в правах с католиками в Речи Посполитой, позволит православным иерархам наравне с католическими получить места в сенате.
Польская власть всячески поддерживала стремления униатских православных иерархов, считая, что единая вера укрепит государство. Церковная уния рассматривалась, во-первых, как путь к окончательному закреплению за собой украинских и белорусских земель, во-вторых, как переходный этап к чистому католицизму и, наконец, как средство денационализации украинцев и белорусов, поскольку с церковной латинизацией была связана и полонизация.
В украинском обществе существовали противники объединения церквей, которых возглавлял князь Константин-Василий Острожский. Поначалу он одобрил унию, полагая, что в нее должна войти вся восточная церковь, а объединение произойдет на основе равноправия православной и католической церквей. Однако понимание того, что у Речи Посполитой и представителей Папы Римского иные цели, обратило князя в противника унии.
Боги изображались в виде людей с головами разных животных. Как и фараонов их изображали выше (по росту) остальных людей в одной руке они часто держали Анх и были либо с двумя правыми, либо с двумя левыми руками (в плане больших пальцев)
В древней Греции люди поклонялись высшим существам, которых они именовали Богами. Принося им дары, жители надеялись на милость, удачу в охоте, здоровье детей, хорошему урожаю и прочим вещам.
Местам поклонения богам служили алтари, на которых стояли идолы. Им жертвовались еда, напитки и вещи.Существовали и священные камни.