на початку ХХ ст. у західноукраїнських землях важкої промисловості майже не існувало. Машинобудування було розвинено слабко. У Закарпатті діяли металургійні заводи, де виплавляли чавун. На цих підприємствах використовувалася застаріла техніка. Протягом 1905–1906 pp. виникло понад 50 акціонерних компаній з видобутку нафти, найбільшими з яких були «Галицьке-Карпатське товариство», компанія «Східниця», компанія «Галичина». Прискорився процес концентрації підприємств у нафтовій промисловості. Найбільші 15 підприємств виробляли 75 % нафти, що видобувалася в Галичині. Значним був вплив іноземного капіталу. Так, найбільший хімічний завод у Сваляві, збудований у 1910–1911 pp., належав будапештській компанії «Сольва», акціонерами якої, окрім австрійських, були англійські, французькі та американські підприємці. Створивши банки, акціонерні товариства, концерни та інші монополістичні об’єднання, іноземні підприємці оволоділи основними галузями промисловості Західної України. Будівництво залізниць велося переважно зі стратегічних міркувань. Протягом 1870–1910 pp. залізнична мережа в усій Галичині зросла на 1 430 км. У 1910 p. вона становила 4 120 км. Незважаючи на це, західноукраїнські землі були гірше забезпечені залізницями, ніж розвинені країни Європи, а також західні провінції Австро-Угорщини. Економічна відсталість західноукраїнських земель позначалася на соціальній структурі населення. Наприкінці XIX — на початку XX ст. зросло міське населення Західної України. Так, кількість мешканців 19 галицьких міст протягом 1880—1910 pp. збільшилася на 62,8 %. Попри зростання населення міст, західно-українські землі були відсталими провінціями Австро-Угорської імперії. У промисловості Галичини на початку XX ст. було зайнято лише 9 % населення, а в сільському господарстві — 77 %. На Буковині в 1900 p. сільським господарством було зайнято 75 % населення. У Закарпатській Україні в промисловості працювало не більш ніж 5 % населення. Головну частину продукції давали галузі, що займалися видобуванням і первинною переробкою місцевої сировини, — лісова, лісопильна і нафтоозокеритна. Незважаючи на значні зрушення наприкінці XIX — на початку XX ст., становлення фабрично-заводської промисловості на західноукраїнських землях ще не завершилось http://bazazavr.com/uk/ekonomichne_stanovishhe_ukrajinskikh_zemel_u_skladi_avstro_ugorskoji_imperiji_konspekti_urokiv_istorija_ukrajini_10_klas/2018-11-02-14
Один из первых ударов фашистских полчищ обрушился на Брестскую крепость. К 22 июня 1941
года в крепости дислоцировалось 8 стрелковых батальонов и 1 разведывательный, 1 артиллерийский
полк и 2 артиллерийских дивизиона, некоторые спецподразделения стрелковых полков и
подразделения корпусных частей, сборы приписного состава 6-й Орловской Краснознаменной и 42-й
стрелковой дивизий 28-го стрелкового корпуса 4-й армии, подразделения 17-го
Краснознаменного Брестского пограничного отряда, 33-го отдельного инженерного полка,
часть 132-го батальона конвойных войск НКВД, штабы частей (штабы дивизий и 28-го
стрелкового корпуса располагались в Бресте), всего 7-8 тысяч человек, не считая членов
семей (300 семей военнослужащих).
22 июня в 3:15 по крепости был открыт артиллерийский огонь, заставший гарнизон
врасплох. В результате были уничтожены склады, водопровод, прервана связь, нанесены
крупные потери гарнизону. По плану, гитлеровцы хотели овладеть крепостью к 12 часам
первого дня войны. Штыковыми атаками враг был отражен.
В 3:45 начался штурм. Штурмовала Брестскую крепость полностью укомплектованная
немецкая 45-я пехотная дивизия (около 17 тысяч солдат и офицеров), которая наносила
лобовой и фланговые удары во взаимодействии с частью сил 31-й пехотной дивизии, на
флангах основных сил действовали 34-я пехотная и остальная часть 31-й пехотной дивизий
12-го армейского корпуса 4-й немецкой армии, а также 2 танковые дивизии 2-й танковой
группы Гудериана, при активной поддержке авиации и частей усиления, имевших на
вооружении тяжелые артиллерийские системы.
Немногочисленный гарнизон крепости вступил в неравную борьбу с превосходящими силами противника.
Сверхмощные артиллерийские установки гитлеровцев обстреливали каменную твердыню. Тонны бомб сыпались с
самолетов. Каждый метр земли был перепахан бомбами, снарядами и минами. Неожиданность атаки привела к тому, что
единого скоординированного сопротивления гарнизон оказать не смог и был разбит на несколько отдельных очагов.
Передовые части 45-й немецкой дивизии попытались с ходу овладеть крепостью. Фашисты стремились открыть путь к
Москве.
Около месяца советские воины удерживали отдельные участки крепости. 29-30 июня гитлеровцы предприняли
генеральный штурм окруженного гарнизона. Но и после этого, до середины июля, защитники крепости продолжали
бороться. Каждый, кто находился в крепости, как мог, боролся с врагом. Находясь в полном окружении, без воды и
продовольствия, при острой нехватке боеприпасов и медикаментов гарнизон мужественно сражался с врагом, игнорируя
передаваемые через радиоустановки призывы сдаться в плен.
Оборона Брестской крепости показала силу духа и стойкость советских людей. Это был легендарный подвиг сынов
народа, безгранично любивших свою родину и отдавших за нее жизнь. Лишь немногим участникам обороны удалось
вырваться из вражеского кольца.
«Отражая вероломное и внезапное нападение гитлеровских захватчиков на Советский Союз, защитники Брестское
крепости в исключительно тяжелых условиях проявили в борьбе с немецко-фашистскими агрессорами выдающуюся
воинскую доблесть, массовый героизм и мужество, ставшие символом беспримерной стойкости советского народа», -
записано в Указе Президиума Верховного Совета СССР от 8 мая 1965 года о присвоении Брестской крепости почетного
звания «Крепость-герой».
С 1991 года Брест является административным центром Брестской области на юго-западе независимого государства Белоруссии
Объяснение:
