німці в україні. перебування німців на укр. теренах сягає раннього середньовіччя, але масові поселення почали з'являтися наприкінці 1780-х рр. правовою основою нім. колонізації стали спец. маніфести рос. імп. катерини ii від 4 грудня 1762 і 22 липня 1763, в яких іноземці запрошувалися переселятися на новонабуті неосвоєні землі російської імперії. після закінчення російсько-турецької війни 1768–1774, зруйнування запорозької січі та приєднання криму до рос. імперії заселення південноукр. степових просторів нім. колоністами відбувалося досить інтенсивно. німці зосереджувалися на землях причорномор'я і приазов'я. прибуваючи з данцига (нині м. гданськ, польща), бадена, вюртемберга, гессена, рейнланда, пфальца, ельзаса та ін. земель німеччини, вони заселяли пд. райони – переважно херсонську губернію, катеринославську губернію, бессарабську обл. і таврійську губернію. у серед. 19 ст. тут було 250 поселень, а 1914 їх кількість сягала 966. переселення німців зумовлювалося екон. і суспільно-політ. чинниками, що складалися в нім. д-вах, колонізаційною політикою рос. імперії, об'єктивною потребою госп. освоєння нових земель. за віросповіданням – це лютерани, католики і меноніти. 1789 з данцига до катериносл. губ. прибуло 228 сімей менонітів. осередком масового поселення німців була волинь – житомирський, новоград-волинський, луцький, володимир-волинський і дубенський повіти. за рос. переписом 1897, на півдні україни налічувалося 377,8 тис. німців, на волині – 171,3 тис.
нім. колоністи оселялися на укр. землях австро-угорщини. 1914 в галичині проживало 47 тис. німців, на буковині – 21 тис., на закарпатті – понад 10 тис.
нім. колоністи користувалися наданими царським урядом пільгами, які гарантували їм виділення земельних наділів у розмірі 65 десятин землі на кожну сім'ю на вигідних умовах, грошову , свободу релігії та звичаїв, самоврядування, звільнення від сплати податків на термін від 10 до 30 років і від виконання повинностей тощо.
колоністські госп-ва економічно швидко міцніли. на поч. 20 ст. на півдні україни німці були власниками 3,8 млн десятин землі, а на волині – 700 тис. десятин. осн. галузями господарювання були землеробство, тваринництво, садівництво, лісове госп-во, частково – виноградарство, шовківництво, вирощування тютюну. внаслідок реформ 1860–70-х рр. виникли великі нім. фермерські госп-ва з новими формами господарювання, застосуванням с.-г. машин, передових агротех. методів. створювалися сприятливі умови для розвитку хліборобства, с.-г. машинобудування. 1818 для іння нім. колоніями на півдні україни був створений опікунський к-т.
у нім. колоніях розвивалося громад. життя, кооп. рух, створювалися аграрні спілки, кредитні установи тощо. у серед. 19 ст. в одесі діяло 9 нім. цехових : слюсарна, каретна, столярна, годинникових справ, кондитерська та ін. нім. купці здійснювали торг. операції з європ. країнами, організовували міжнар. товарні перевезення. діяли прусське, гамбурзьке, баварське, баденське, саксонське, вюртемберзьке та ін. консульства. у кожній нім. колонії були початкові школи, відкривалися уч-ща підвищеного типу, жін. г-зії та центр. уч-ща, де здобували середню освіту. у серед. 19 ст. в таврійській, катеринославській і херсонській губерніях було 156 початкових шкіл. функціонували сирітські та інвалідські будинки, лікарні, будинки для глухонімих та ін. соціальні установи. заклади утримувалися на кошти колоністів та їхніх громад. орг-цій.
німці зберігали свої нац. особливості, традиції, к-ру, віросповідання. вони створювали національно-культ. т-ва. від 1863 виходила "одеська німецька газета", з 1906 – католицька "німецька хроніка". нім. мовою видавалися підручники, наук. і художня література.за переписом 1926, в усрр проживало 385,5 тис. німців (93,2 % – у сільс. місцевості, 6,8 % – у містах) – 40 % від заг. кількості нім. населення, що проживало в срср. коли західна україна ввійшла до складу урср, німців, які проживали на цих теренах, було репатрійовано до німеччини. 1941 нім. населення урср було звинувачене в пособництві гітлерівцям і депортоване до сх. районів срср. 1945 частина укр. німців повернулася з німеччини, але їм було дозволено поселитися в комі арср та республіках середньої азії. оголошена 13 грудня 1955 амністія не дозволила німцям повернутися на колишні місця проживання.
проголошення незалежної україни відкрило можливість повернення депортованих німців в місця попереднього проживання.
Россия безоглядно расширяла свои рубежи. Но это не происходило беспрепятственно. С намерением обезопасить восточные границы, был совершен ряд походов на Казань, итогом которых являлось взятие Казанских земель. Дальнейшее взятие восточных пределов (таких как Астрахань и другие) происходило без кровопролития.
Но нельзя сказать, что отношения татарского этноса, находящегося там, с центральной властью были однозначными, но этническое население вошло во взаимодействие с общероссийской экономикой и социальной жизнью.
Впоследствии, в состав России вошли и Поволжье, и Север. Взаимоотношения с этническими народами тех земель не доставляли неразрешимых проблем. Благоприятно повлиял на это и тот факт, что данные земли не были особо заселены, поэтому особых пререканий этнического характера даже и не возникало. Между собой народы, зачастую прекрасно уживались.
Особой заслугой для этого благоприятного фактора стал взгляд центральной власти как русского этноса, в основе которого лежит национальное сознание, которое на протяжении многих веков формировалось в тесном взаимодействии с различными этническими культурами. Исторически сложилось, что у русского народа есть огромная привилегия: понимать и принимать другие народы (а иначе Россия не была бы такой территориально обширной).Единственным абстрактно называемым препятствием стали буряты. Так как они были приверженцами шаманизма, вступление в контакт являлось достаточно проблематичным. Но благодаря мягкой политике и дружелюбному отношению, а, впоследствии, миссионерской деятельности православной церкви-они и вовсе переняли православие, хотя доля шаманизма сохранялась еще длительное время.
Кроме разрушения городов, Александр основал 20 новых, большинство из которых были названы в его честь. Самым известным из них является Александрия в дельте Нила. Александрия впоследствии превратилась в величественный город - научный и культурный центр со школами, театром и самой известной библиотекой античности.2. Победил персов
После почти годового пребывания в Египте Александр возобновил преследование персидского царя Дария III. На равнине Гальгамела Дарий собрал войско из 200 тысяч людей, где были колесницы и кавалерия в кольчугах. 47 тыс. воинов Александра атаковали армию Дария, ворвавшись внутрь их рядов. Дарий бежал верхом на лошади, но впоследствии его убил один из его людей. После завоевания Персии Александра провозгласили обладателем Азии. Он взял Персеполис и Вавилон. В стремлении утвердить свое правление он начал одеваться как перс и женился на персидской танцовщице Роксане.1. Расширил границы империи вплоть до Индии и умер непобежденным
Завоевание Индии не утолило желание Александра к новым подвигам. Он хотел захватить весь континент и уговорил своих военачальников продвигаться дальше на восток. Однако сопротивление местных жителей, непривычный климат и незнакомые болезни истощили его войско. В результате Александр решил вернуться в Персию, выбрав путь реками через Индию к океану. Это стало его роковой ошибкой. 15 тыс. его солдат умерли от голода и жажды - больше, чем он потерял в битвах. После возвращения в Вавилон Александр устроил пышный пир.Вдруг его одолела неизвестная болезнь - скорее всего, малярия. Александр Великий скончался в расцвете сил - в 33 года, оставшись непобедимым.