Після Карловицького договору 1699 року, за яким Османська імперія відмовилася від Поділля на користь Речі Посполитої, уряд якої вирішив знищити козацтво на Правобережжі. У червні 1699 р. Варшавський сейм ухвалив постанову про ліквідацію козацьких полків у Київському та Брацлавському воєводствах.
Объяснение:Окрім Палія повстанців очолили Самійло Самусь та Захар Іскра. Восени повстанці захопили Білу Церкву, Немирів, Бердичів, Бар та інші міста. 1703 р. війська Речі Посполитої, здолавши опір українських повстанців, установили контроль над Поділлям та Брацлавщиною, але Київщина залишалася під владою повстанців. 1704 р. гетьман Іван Мазепа з українським військом перейшов на Правобережжя і встановив контроль над Київщиною та сусідніми територіями.
Виникло близько 1199 року в результаті захоплення Галича Володимиро-волинським князем Романом Мстиславичем, який об'єднав під своєю владою Володимиро-Волинське князівство і Галицьке князівство. Столицями Галицько-Волинського князівства в різний час були Галич, Холм (нині Хелм), Львів. Територія Галицько-Волинського князівства на південь від річки Західний Буг і його приток, досягала течії річок Вепра, Віслока, Сан І Стрий на Заході і південному заході, обмежувалася верхів'ями Пруту і середньою течією Дністра на півдні і річки Случ на сході. Князівство мало кордони на заході з Польщею та Угорщиною, на півночі - з Великим князівством Литовським (ВКЛ), на сході - з Київським князівством, на півдні - з Диким полем (степом).
Після смерті Романа Мстиславича (1205 рік) Галицько-Волинське князівство розпалося. Малолітні сини Романа-Данило Романович і Василько Романович - були вигнані з Галича. Галицько-Волинське князівство відновлено князем Данилом Романовичем у 1238 році. Він переніс столицю Галицько-Волинського князівства в нещодавно засноване ним місто Холм. Монголо-татарська навала призвела до встановлення залежності Галицько-Волинського князівства від Золотої Орди.
Після смерті Данила Романовича (1264 рік) Галицько-Волинське князівство знову перестало бути єдиним і розпалося на ряд князівств, у тому числі Галицьке і Володимиро-Волинське. На початку XIV століття Галицьке і Володимиро-Волинське князівства знову об'єдналися в Галицько-Волинське князівство під владою князя Юрія Львовича (1301-1308 роки), який зумів розширити південні межі Галицько-Волинського князівства аж до пониззя Дністра і Південного Бугу і домогтися заснування особливої Галицької митрополії (1303 рік). До початку XIV века1 в князівстві налічувалося понад 80 міст. Сини Юрія-галицький князь Лев Юрійович та Володимиро-волинський князь Андрій Юрійович (1308-1323 роки) - підтримували антивенгерський визвольний рух на Закарпатті та вели боротьбу із Золотою Ордою. Після смерті останнього правителя Галицько-Волинського князівства, Болеслава Юрія Тройденовича (1323-1340 роки), територія Галицько-Волинського князівства була розділена між Польщею та ВКЛ.
Основа економіки Галицько - Волинського князівства-орне землеробство, розвивалися також скотарство, бджільництво, полювання та рибальство. Важливу роль відігравали соляні промисли (завдяки багатим покладам солі в Прикарпатті). Центрами ремісничого виробництва були міста. Розвивалися Ковальська, ливарна і Гончарна справа, різні види будівельного ремесла і ювелірного мистецтва. Підтримувалися економічні та культурні зв'язки з Візантією, Польщею, Чехією, Священною Римською імперією та ін. Джерела свідчать про високий рівень грамотності міського населення, наявність церковних шкіл. Ймовірно, в Галицько-Волинському князівстві створена найдавніша Східно-слов'янська редакція Нового Завіту (Галицьке Євангеліє, 1144 рік). Велося власне літописання (Галицько-Волинський літопис, XIII століття), склалася особлива Художня - Галицько-Волинська школа.
