Відповідь:
Пояснення:Версальсько-Вашингтонська система мирних договорів — світовий порядок, основи якого були встановлені державами-переможцями, головним чином, Великою Британією, Французькою республікою, США і Японською імперією, після закінчення Першої Світової Війни. Основним питанням конференції у Версалі була підготовка мирного договору з Німеччиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яту роковину сараєвського вбивства, у Великому Версальському палаці (Версальський мир).
Версальська система була також розрахована на закріплення післявоєнного переділу світу і спрямована не тільки проти переможених держав, але і проти національно-визвольного руху в колоніях і залежних країнах. ОЗа Версальським мирним договором з Німеччиною:
Німеччина визнавалася винною у розв'язанні світової війни;
Вона втрачала свої колонії, деякі її території передавалися сусіднім державам;
накладалися військові обмеження та репарації за збитки, завдані країнам Антанти;
Ельзас та Лотарингія поверталися Французькій республіці, управління Саарською областю передавалося на 15 років Лізі Націй;
Данциг (Гданськ) було оголошено «вільним містом»;
Польській республіці поверталася частина територій, загарбаних Німеччиною (Познань, деякі райони Пруссії й Померанії);
Данії передавався Північний Шлезвіг;
До Бельгії відійшли округи Ейпен, Мальмеді, Морене.
Порівняно з 1914 p. німецька територія зменшилася на 12,5%. Загальна військова повинність у Німеччині скасовувалася. Її сухопутна армія не повинна була перевищувати 100 тис. чол. й призначалася для підтримки порядку всередині країни. Німеччині заборонялося мати підводний флот, великі надводні кораблі, військову авіацію та важку артилерію. Німецький генштаб розпускався. Німецька територія по лівому березі Рейну та смуга завширшки 50 км по правому — оголошувалася Рейнською демілітаризованою зоною. Загальна сума репарацій була встановлена на Лондонській конференції у 1921 p. й становила 132 млрд золотих марок. Франція мала одержати 52% цієї суми, Велика Британія — 22%, Італія −10%, Бельгія — 8%. З метою гарантії виконання Версальського договору країни Антанти окупували Рейнську зону терміном на 15 років.
Мирні договори з союзниками Німеччини були укладені за зразком Версальського.
Сен-Жерменський мирний договір з Австрією було підписано 10 вересня 1919 р., колишня Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина Південного Тіролю переходила до Королівства Італія, Чехія й Моравія ставали частиною новоутвореної держави Чехословацької республіки, Буковина передавалася Королівству Румунія. Закарпатську Україну було передано до складу Чехословацької республіки. Договором визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з Німеччиною.
Нейїський з Болгарським царством — 27 листопада 1919 р., частина території Болгарії відійшла до Королівства сербів, хорватів і словенців та Королівства Румунія.
Тріанонський з Королівством Угорщина — 4 червня 1920 p. вона відмовлялася від ряду територій та визнавала нові кордони держав у Центральній Європі. Її територія була скорочена утроє, а населення — у 2,5 рази. Угорщина, як і інші союзники Німеччини, сплачувала репарації переможцям.
Уже в XV веке необходимость государственного единства становится настолько очевидной, что «государственный интерес» начинает рассматриваться как высшее мерило в политике. Этот «государственный интерес» в конечном счете есть интерес господствующего класса в целом. Но он возводится на уровень «общего блага», которое должно осуществляться государством в случае надобности даже путем насилия.
Ради осуществления «общего блага» хороши все средства. Религия перестает играть заметную роль в политике. Политика перестает связываться с моралью. в новейшее время, не говоря уже о более ранних авторах, сила изображалась как основа права; благодаря этому теоретическое рассмотрение политики освободилось от морали...»
Раньше других и наиболее последовательно эти новые взгляды на государство и политику были выражены у Макиавелли.
«Государю, — заключает Макиавелли, — необходимо обладать духом настолько гибким, чтобы принимать направление, указываемое веяниями и превратностями судьбы, и, не уклоняться от пути добра, если это возможно, но уметь вступать и на путь зла, если это необходимо».
О политическом реализме Макиавелли, выросшем из потребностей эпохи, свидетельствует то, что его идеи разделялись крупнейшими политическими деятелями и дипломатами позднего средневековья и нового времени.
Когда вода начинала спадать, земледельцы выходили на поля, чтобы, пока почва не отвердела, вспахать ее и засеять. Наступал сезон сева – «перет» (это слово означало «выхождение» , то есть появление земли из-под воды и прорастание всходов) . Затем надо было в течение четырех или пяти месяцев поливать поля, пропуская по проведенным каналам и канавкам накопленные в прудах запасы воды. Потом начинался сезон сбора урожая. В это время дождей в Египте практически не бывает, но из пустыни в апреле – мае может дуть сильный сухой ветер, «хамсин» . Поэтому третий период в египетском календаре назывался «шему» — «сухость» , «засуха» .
Начало подъема воды в Ниле обычно почти совпадало с появлением на восточной части небосклона, перед самым восходом солнца, Сириуса — самой яркой звезды. Заметив это совпадение, египтяне стали приписывать Сириусу (по-египетски он назывался Сопдет) некую мистическую силу. День появления Сириуса на востоке считался началом нового года.
Нил издавна обожествлялся и почитался как один из богов (по-египетски его имя – Хапи) .
Водный режим Нила в течение тысячелетий оставался неизменным. Но в конце XIX века, в правление Саид-паши, европейски образованного человека, в Египте были развернуты работы по расширению сети оросительных каналов (общая протяженность новых составила до 13 000 километров) , и это позволило значительно увеличить посевы хлопка, который стал одной из важнейших статей египетского экспорта. Постройка Суэцкого канала, завершенная в 1869 году, усилила зависимость Египта от европейских держав (хотя формально в то время он считался вассальной страной, входившей во владения султана Турции) .
Неурожай, случившийся в 1878 году из-за низкого уровня воды в Ниле, и, как следствие, сильнейший голод вызвали ряд восстаний, в ходе которых было убито много живших в Египте европейцев. В итоге Англия начала войну против Египта, завершившуюся оккупацией страны. Египет фактически превратился в колонию Англии. А так как английская промышленность нуждалась в поставках египетского хлопка, для расширения хлопковых плантаций были начаты работы по изменению водного режима Нила. Для регулирования уровня воды были сооружены три плотины, они пересекли реку у Асуана, Асиута и Калиуба – прибрежных городов.
В 1936 году старая Асуанская плотина была надстроена, и это позволило снова расширить сеть каналов и превратить всю долину в систему орошаемых земель. Такой она остается и в наши дни, но теперь главными компонентами «зеленой ленты» нильской долины являются поля сахарного тростника, пальмовые рощи и огороды. Однако и они постепенно оттесняются растущими городами и поселениями сельского типа.
В 1960 году в том месте, где когда-то был Первый нильский порог, развернулось строительство новой огромной Асуанской плотины. Эта плотина, возводившаяся при участии специалистов из Советского Союза, была завершена в 1971 году. С ее постройкой часть Нильской долины, лежащая ниже, сохранила свой прежний облик, но уровень воды в Ниле теперь почти не меняется. А выше Асуанской плотины возникло гигантское водохранилище принимать всю массу воды в период разлива Нила.Источник: http://umeda.ru/flooding_nile