Активная внешняя политика США в этот период имела целью подъем Европы и Азии из руин и сдерживание экспансии коммунистической идеологии из СССР и Китая. Вначале США и СССР втянулись в гонку ядерных вооружений. Затем сформировались два противостоящих в Европе военных блока, НАТО и организация Варшавского договора. США участвовали в двух кровопролитных войнах, корейской и вьетнамской[2]. Из них первая закончилась через несколько лет разделением противоборствующих сторон на Корейском полуострове, а вторая, более продолжительная, истощила силы США и завершилась в 1970-х годах поражением их союзников в Южном Вьетнаме.
Повстання Спартака часто розглядається як боротьба пригнобленого народу за свою свободу проти рабовласницької знаті, що знайшло новий сенс для сучасних письменників починаючи з 19-го століття. Вона служила натхненням для багатьох сучасних літературних і політичних письменників, зробивши Спартака народним героєм як давньої, так і сучасної культури 74 року до н. е.- 73 року до н. е. він разом із сімдесятьма гладіаторами утік зі школи гладіаторів, володарем якої був Лентул Батіат (місто Капуя) і розташувався табором на горі Везувій. Впродовж наступних двох років з військом, що розрослося до 100 тисяч воїнів (за іншими даними — до 20 тисяч воїнів), Спартак пройшов всю Італію від Альп до Мессинської протоки. 72 року до н. е. у запеклих битвах він по черзі розбив кожного з трьох тодішніх консулів. Зрештою Спартака загнали у глухий кут в Петелії, Луканія, перед тим відокремивши від галльських та германських союзників, і претор Марк Ліциній Красс розбив його військо. За легендою, Спартак загинув з мечем в руці, спершу вбивши свого коня, щоб унеможливити втечу з полю бою.
Объяснение:
