. XI ғасырда Франция феодалдық бытыраңқылық кезеңін бастан өткерді. Корольдік билік бұрынғыдай әлсіз болды, алайда 12 ғасырда ол елді біріктіруде алғашқы жетістіктерге қол жеткізді. Елді біріктіру патша билігін оның бүкіл аумағында патшалық домендегідей күшті етіп құруды білдірді. Ол үшін феодалдық байланыстарды үзіп, бұрынғы феодалды доменге қосу керек болды. Бұған бірнеше жолмен қол жеткізуге болады.
Источник: https://bykm.ru/kk/razrabotki/kak-i-pochemu-franciya-obedinyalas-vokrug-korolya-prezentaciya-na-temu/ © bykm.ru
Ті, що моляться". Після того, як у 313 р. імператор Костянтин дозволив відкрито сповідувати християнство ця релігія швидко поширилась на захід та Сход імперії. За півтора століть у християнстві було розроблено основні положення (догмати) і створена чітка організація віруючих - церква. Церква займала надзвичайно важливе місце у середньовічному суспільстві. Майже у кожному селі був зведений храм, у якому священик правив службу. Кілька сіл складали прихід, а приходи об'єднувались у області. Великими областями управляли єпископи та архієпископи. Очолював Західну церкву римський єпископ - папа.
Папа, єпископ, чернець
Вважалось, що церковники керують духовним життям людей й називались духовенством. Решта людей були мирянами. Духовенство поділялось на біле і чорне. Біле несло службу серед мирян. Чорне духовенство (ченці, монахи) бажали присвятити своє життя виключно служінню Богові. Вони усамітнювались в незаселених місцях - пустелях, лісах, горах. Громади ченців називались монастирями. Вступаючи до монастиря, чернець давав обіцянку дотримуватись статуту - правил монастирського життя. На Заході перший статут склав Св. Бенедикт (VI ст.). „Молись і трудись", - так коротко можна передати суть його правил. Чернець не мав сім'ї, а також особистого майна. На чолі монастиря стояв абат (з грецької - батько).
Мініатюра
У багатьох монастирях стали з'являтись школи, майстерні у яких переписувались книги. Духовенство було самою освіченою верствою суспільства, а монастирі стали важливими центрами культури у ранньому Середньовіччі.
„Ті, що воюють". Середньовіччя - епоха постійних великих і малих війн, а отже, навколо рицарства оберталась вся тогочасна історія. А якими були рицарі? Сміливими воїнами, відданими васалами, благородними сеньйорами, галантними кавалерами. Чи жорстокими гнобителями, грубими і неосвіченими грабіжниками ласими до здобичі? Мабуть і тим, і іншім. Адже рицарі були силою, силою яка потрібна всім. Рицар, це перш за все професійний воїн. Але не просто воїн. В усіх мовах „рицар", „рейтер", „шевальє" означає „вершник". І не просто вершник, а важко озброєний воїн. У Х ст. спорядження такого воїна коштувало 45 корів, а це стадо цілого села. Але мало взяти до рук зброю, нею треба вміти користуватись. Для цього потрібно тренуватись змалечку. Отже рицар повинен бути заможною людиною у якої багато вільного часу.
Феодальна ієрархія
("драбина")
Тому король і роздавав феоди герцогам і графам, а ті - баронам. Отримуючи від сеньйора феод васал приносив йому клятву вірності, а отримував покровительство і землю з селянами, над яким він був суддею, поліцаєм, а також збирав податки.
Організація війська
В деяких країнах, наприклад Німеччині, всі феодали вважались васалами короля. У Франції діяло правило: васал мого васала - не мій васал. Але якщо граф отримував землю і від короля, і від герцога, то він сам вибирав кого йому підтримувати. Варто було розпочатись війні, як вся феодальна драбина приходила в рух. Васали збирались на заклик свого сеньйора. Військо, таким чином, складалось з окремих загонів великих феодалів. Єдиного командування не було. В кращому випадку рішення приймались на військовій раді у присутності короля. Те саме й у мирних справах. Деякі васали були бали багатші за сеньйорів, в тому числі й короля. До нього ставились з пошаною, але не більше. Ніякі клятви не заважали гордим графам і герцогам підняти заколот проти короля, якщо вони вбачали загрозу своїм правам з його боку. Адже знатність - це ще не рицарство. Король також повинен
Объяснение: