1658 в Гадячі за ініціативою гетьмана Івана Виговського між Польщею і Україною підписано договір, що передбачав утворення у Речі Посполитій третьої складової частини федерації – Великого Князівства Руського. Воно складалось з Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств, а верховна влада в ньому, як військова, так і цивільна, мала належати гетьману, якого обиратимуть пожиттєво. За Гадяцьким договором законодавчу владу в Україні мали виконувати національні збори депутатів від усіх земель Князівства, судову – судовий трибунал з українським діловодством; фінанси, включаючи карбування монет, також передбачались самостійними. Армія мала налічувати 30 тисяч козаків і 10 тисяч найманців. Щороку гетьман мав право подавати польському королю реєстр із 100 козаків кожного полку для нобілітації (надання шляхетства). Передбачалася також ліквідація Берестейської унії. В галузі культури передбачалось заснування в Україні двох університетів, розгалуженої мережі гімназій, шкіл, друкарень. Основні перетворення залишилися на папері, оскільки Сейм Речі Посполитої ратифікував договір у значно урізаному вигляді, скасувавши його головні положення. Ще під час переговорів з польською стороною Іван Виговський видав маніфест до народу, в котрому обгрунтував розрив України з Москвою, і розіслав його європейським урядам. Московія оголосила Виговського зрадником і у серпні 1658 року почала проти нього військові дії. Також антигетьманська опозиція розпалила в Україні громадянську війну і в 1659 році звела нанівець усі політичні й військові здобутки Виговського, змусивши його відмовитися від гетьманства, передавши булаву Юрію Хмельницькому.
Объяснение:
