З середини XIII ст. в економіці Іспанії і Португалії посилюються кризові явища, пов'язані з вирішенням головних задач Реконкісти. Християнське завоювання викликало масовий відтік населення Мавританії в Гранаду і Північну Африку; нерідко мусульман виганяли з країни по розпорядженню королівської влади. Це не могло не підірвати високорозвинену агрокультуру Андалусії, ремесло великого міст. Погіршилися соціальні умови для розвитку селянського господарства і ремісничого виробництва [15, 345].
Реконкіста разом з визвольним характером придбавала риси колонізаційного руху. Селяни Північної Італії при просуванні на південь заселяли щойно відвойовані землі. Багато хто, переселяючись в прикордонні області, добивався особистого звільнення. Активну роль в Реконкісті грали дрібні лицарі, купці і ремісники.
У 30-60-х роках XVIII ст. Правобережжя і Прикарпаття, що входили на той час до складу Речі Посполитої, стали ареною значних виступів українського населення проти всіляких утисків.
Доля Правобережжя у другій половині XVII ст. складалась нещасливо. Війни вщент зруйнували і обезлюднили ці землі, що колись були колискою козацтва і основним осередком української держави -- Гетьманщини, що постала в результаті визвольної війни Б.Хмельницького.
Повернувши собі Правобережжя наприкінці XVII ст., поляки зуміли відновити колишню владу лише на початку XVIII ст.(1713 p.). Українські землі знову були розподілені між магнатськими родинами, яких нараховувалось близько 40. Серед них виділялися роди Любомирських, Потоцьких, Чорторийських, Броницьких, Сангушків та Ревуцьких.
Щоб відродити життя на цих землях, магнати приваблювали селян земельними наділами і звільненням від усіляких повинностей строком на 15-20 років. Завдяки цьому Правобережжя швидко почало заселятися переселенцями з Галичини, Лівобережжя та інших районів та відроджуватися до життя. Із закінченням терміну слобод зростали вимоги панів до селян. Почалось відродження кріпацтва. Панщина сягала 5-6 днів на тиждень.
Крім соціального гноблення, поляки, забувши уроки 1648 p., знову почали утиски православ'я. На 60-ті роки XVIII ст. православ'я на Правобережжі ледь жевріло, лише поодинокі парафії чинили опір наступу католицької та греко-католицької церков.
первое русское кругосветное плавание было предпринято в 1803—1806 годах на приобретённых в Великобритании небольших кораблях «Надежда» и «Нева» под командованием Ивана Крузенштерна и Юрия Лисянского, соответственно. Это плавание — важная веха в истории России, в развитии её флота, оно внесло значительный вклад в изучение мирового океана, многие отрасли естественных и гуманитарных наук.
Император Александр I наградил Крузенштерна и его подчиненных. Все офицеры получили следующие чины, командиры ордена св. Владимира 3 степени и по 3000 руб., лейтенанты по 1000, а мичманы по 800 рублей пожизненного пенсиона. Нижние чины, по желанию, уволены в отставку и награждены пенсионом от 50 до 75 рублей. По высочайшему повелению была выбита особая медаль для всех участников этого первого кругосветного путешествия.
Описание этой экспедиции напечатано на счет императорского кабинета под заглавием «Путешествие вокруг света в 1803, 1804, 1805 и 1806 годах на кораблях Надежда и Нева, под начальством капитан-лейтенанта Крузенштерна», в 3 томах, с атласом из 104 карт и гравированных картин, СПб., 1809 г. Это сочинение было переведено на английский, французский, немецкий, голландский, шведский, итальянский и датский языки. Переиздано в 2007 году.
Путешествие Крузенштерна составило эпоху в истории русского флота, обогатив географию и естественные науки многими сведениями о странах, мало известных. С этого времени начинается непрерывный ряд русских кругосветных путешествий; во многом изменилось к лучшему управление Камчаткой. Из офицеров, бывших с Крузенштерном, многие с честью служили впоследствии в русском флоте, а кадет Отто Коцебу — был сам потом командиром корабля, ходившего в кругосветное путешествие.