Більшість російських істориків вважають, що російські козаки (донські, кубанські тощо) є окремим східнослов'янським етносом; ця теза також є поширеною серед західних істориків. Українські ж історики заперечують, що російські козаки (донські, кубанські тощо) є «окремим етносом».
Так само як Московське князівство походить від Київської Русі, оскільки першоутворювачами Московії були Новгородські та Суздальскі князівства що відокремились від Русі та заснували окрему державу, так само донські та кубанські козаки, походять від Запорізького козацтва та українських козаків-вигнанців що оселилися у тих землях. Незважаючи на те, що ґенеза як Московії так і донських/кубанських козаків має українське коріння, що перші що другі розвинулися в абсолютно інше утворення, кардинальне відмінне від відповідно Київської Русі та Запорізького козацтва. Варто зазначити, що переважна більшість російських істориків категорично заперечують вплив українських козаків на створення донського козацтва, вважаючи що донські козаки утворилися від росіян.
На початку 19 сторіччя, військові донського козацтва розміщувалися на окремій автономній території Російської імперії, що називалася Область Війська Донського й займала малі частини сучасних Луганської і Донецької областей України та основні частини Ростовської, Волгоградської, Воронезької областей і республіки Калмикія в Російській Федерації. Історична назва пов'язана з річкою Дон (сточище Азовського моря). Столиця Війська Донського з 1571 по 1610 рік розташувалася на острові поблизу станиці Раздорської, з 1610 по 1637 — у Монастирському містечку (за 6 км від станиці Старочеркаської вниз за течією Дону), в час Азовського сидіння з 1637 по 1642 — в Азові, з 1644 по 1806 — у Черкаську (нині станиця Старочеркаська), тут збирали військовий круг, приймали царських послів і царську платню. З 1806 року столицею Донського козацтва є місто Новочеркаськ.
Донські козаки були ворогами українських козаків десь від 1709 року, перебуваючи «на ножах» з запорозькими козаками (городовими) з часу каральних походів супроти булавінців.Ще гірші взаємини, від початку XVIII століття склалися у донських козаків з запорозькими козаками (низовими) через сварки з приводу кордонів. На думку Валентина Мороза, у 1708 році внаслідок вирізання донського козацтва була здійснена зміна етнічного складу Подоння з переважно українського на переважно російський.
Олександр Македонський – цар Македонії, геніальний полководець, видатний адміністратор і політик. Засновник великої держави, що охоплювала Македонію, Грецію, завойовану Перську імперію та Єгипет.
Де народився Олександр Македонський. Майбутній правитель з’явився на світ у червні 323 року до н.е. в місті Пелла в сім’ї македонського царя Філіппа II. Він був другою дитиною, але його брат Філіп III був недоумкуватим.
Навчався юнак у своїх родичів в Міезе, відповідно до встановленої тоді традиції. Коли йому виповнилося 13 років, його вчителем став Аристотель. Олександра вчили етики, політики, філософії, літератури, медицини та поетики.
У віці 16 років батько вперше довірив йому кермо влади. Філіп ІІ вирушив в цей час завойовувати Візантію. На батьківщині піднялося повстання фракійських племен. Але юному Македонському вдалося його придушити, проявивши себе успішним полководцем. Через 2 роки він уже командував військом в битві при Херонеї. Короля Філіпа ІІ вбили в 336 році до н.е. і Олександра проголосили царем.
Риси характеру Александра Македонського:
В особі Александра Македонського дивним чином поєднувались такі якості, як обережність і ризик, розсудливість та інтуїція. Як і у Філіппа ІІ в Александра ігали ті самі некеровані вибухи гніву та пориви ентузіазму. Занурившись у світ міфології, він уявив, що в його жилах тече кров героїв – його предків. Оскільки Александр вважав себе надлюдиною, він і поводився як надлюдина. Його недоліки ніщо порівняно з його перевагами: завзяттям і творчим поривом. Досвідчений вершник, грізний повелитель, найбільш видатний з усіх полководців, він виявляє себе і як геніальний організатор. Александр виявляв цікавість до духовного життя; він тверезо мислив, хоча й довіряв своїй геніальній інтуїції.
Походи Олександра Македонського:
Відразу після приходу до влади правитель знищує ворогів свого батька, скасовує податки, пригнічує фракійські варварські племена, відновлює владу в Греції.
Перший великий похід Олександр Македонський здійснив на Персію. У 334 році до н.е. він встановив свою владу майже в усій Малій Азії і прославив себе як найбільший завойовник і полководець. Практично без бою йому здалися Фінікія, Сирія, Карія і країни Близького Сходу. Під час походу в Єгипет місцеві жителі прийняли Македонського як нове Божество. Цар заснував в Єгипті місто Олександрію в свою честь.
Другий похід на Персію ознаменувався завоюванням Сузи, Перспеполя і Вавилона, який став новою столицею могутньої об’єднаної держави. Олександр Македонський став Царем Азії.
У 326 році до н.е. правитель здійснив похід на Індію. Йому вдалося підкорити територію сучасного Пакистану і захопити племена, які йому траплялися на шляху. Коли армія перейшла річку Інд, то застрайкувала, відмовившись йти далі. Македонський був змушений після 10-річного тріумфального просування вглиб континенту повернути назад.
Що відрізняло Олександра Македонського від інших правителів?
Він брав вірування і традиції захоплених територій, не насаджував свою культуру завойованим народам. Завдяки такій політиці повстань на підкорених територіях не було, але, разом з тим, серед співвітчизників царя вона викликала бурю невдоволення. Пізніше цю систему будуть застосовувати на практиці давньоримські імператори.
Олександр Македонський: особисте життя
У Олександра Македонського був гарем з 360-ти коханок. Серед них виділяють Кампаса, з якою його пов’язували любовні відносини протягом двох років. І наложницю Барсіно, яка подарувала йому сина Геракла. Також царю приписують стосунки з індійською царівною Клеофіс і королевою амазонок Фалестріс.
Офіційних жінок у Македонського було 3. Першою дружиною була Роксана, Бактрійська княжна. Вони одружилися коли їй було всього 14 років (327 рік до н.е.). Вона народила йому законного, єдиного прийнятого сина Олександра.
У 330 році до н.е. Олександр Македонський одружився відразу на двох перських царівнах – Статире (дочка царя Дарія) і Парісатіда (дочка царя Артаксеркса III). Це були політичні союзи.
Ще в 323 році до н.е. правитель планував похід на Аравійський півострів з метою завоювання Карфагена. За пару місяців до початку походу Олександр Македонський захворів малярією (згідно з іншою версією його отруїли). Він кілька місяців не піднімався з ліжка, перебуваючи вдома в Вавилоні. У червні у нього відібрало мову, почалася лихоманка. Через 10 днів, 10 червня 323 року до н.е. полководець і великий цар Олександр Македонський помер у віці 32 років.
Объяснение:
Как только сменялся правитель, сменялось и место концентрации политической власти. Каждый из великих князей выбирал удобный ему город для становления его столицей. Так при Мономахе центр правления был в Ростове, при Юрии Долгоруком в Суздали, Андрей Боголюбский изменил локацию столицы и организовал ее во Владимире. Так происходило по причине отсутствия желания у нового правителя, находится в окружении свиты предыдущего. В своём городе легче было укреплять собственную власть, не зависят от бояр предшественника.
Что характеризует Андрея Боголюбского как "самовластца"?Своё правление Андрей начал с роспуска отцовской дружины, окружили себя новыми дружинниками. Его деятельность была чрезмерно самоуправной, как утверждали его современники. Многие историки описывают такие примеры, как раздача поместий своим дружинниками, которые являлись рядовыми гражданами. Следующий вопиющий факт - это поведение его сына, отправленного Боголюбским для взятия Киева. Приблизившись к стенам матери русских городов, Мстислав штурмовал город, а после его взятия отдал на разграбление своим воинам. Когда Киев был повержен, Андрей не захотел садиться на трон в нём. Здесь был посажен его младший брат. Так, впервые в истории великий князь восседал во Владимире, а не в Киеве.