Полісся, Галичина, Буковина, Слобожанщина… Про що нам говорять ці назви? Коли вони з’явилися? Що це за землі і хто на них живе? Ми й досі послуговуємося цими назвами, хоча офіційний статус вони давно втратили. Сучасні адміністративні області України – доволі умовний поділ території, який часто не відповідає реаліям: побут, звичаї, традиції жителів сусідніх сіл одного району можуть значно різнитися, а от у життєвому укладі мешканців різних областей можна знайти багато спільного. Звичайно, урбанізація зрівняла українців на сході і заході, на півдні, півночі та в центрі. Однак давайте не будемо забувати нашу минувшину. Українська етнографія як наука зародилася наприкінці 18 століття. З цього часу й почалися спроби поділити територію України на різні історико-етнографічні, культурні, діалектні регіони. Наслідком цього стало велика кількість варіацій такого поділу. На сьогодні можна знайти щонайменше півтора десятка різноманітних карт, на яких вчені позначають межі «особливих» районів. І часто думки одних науковців не збігаються, а то й суперечать думкам інших. Більше ніж за 200 років існування української етнології точаться суперечки з приводу етнографічного районування нашої країни. І жоден вчений не бажає поступатися своєю позицією. Одні й ті самі регіони називаються по-різному, так само неоднаково виділяються їхні межі. Та й принципи побудови карт різняться. А це вирішальний момент. Що брати за основу: особливості будівництва, традиційне вбрання, предмети побуту і господарське знаряддя, особливості ведення господарства, мовні діалекти, географію, політику? Кожен науковець сам обирає для себе точку відліку. Як результат – абсолютно різні етнографічні карти. Має значення і те, в який час жив і працював дослідник. Етнографічна карта – теж доволі умовний «інструмент» вивчення цього питання. Адже межі поширення тієї або іншої етнографічної групи можуть в реальності відрізнятися кількома десятками кілометрів. Поданий нами нижче матеріал – це не істина в останній інстанції. Щоб об’єктивно висвітлити цю тему, нам доведеться написати кілька різних статей, зміст яких буде взаємовиключним. Ми намагалися більше сконцентруватися на народних особливостях, саме на етнографії, а не на політиці (тому, наприклад, у статті ви не знайдете Донбасу, Таврії, поділу на лівий та правий берег Дніпра тощо). Вам радимо подорожувати Україною, відвідувати музеї, де співробітники дадуть вичерпну інформацію про свій край, його історію та особливості. Джерело фото: etnoua.info. Крім цієї, пропонуємо поглянути ще на декілька карт історико-етнографічного районування України та прилеглих земель: Джерело фото: inspired.com.ua. Карта українських діалектів. Карта з Національного музею народної архітектури та побуту України (Київ, с. Пирогів). Джерело фото: etnoua.info. Джерело фото: etnoua.info. Рельєф України. Джерело фото: etnoua.info. Карта 1949 року. Джерело фото: nv.ua. Джерело фото: nv.ua. В.П. Самойлович «Українське народне житло (кінець 19 − початок 20 століть)»; київське видання («Наукова думка») 1972 року. Джерело фото: etnoua.info. Архів Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара». Джерело фото: etnoua.info. Загальногеографічний атлас України; київське видання («Картографія») 2004 року. Джерело фото: etnoua.info. Київщина: Географічний атлас: Моя мала батьківщина; київське видання («Мапа») 2006 року. Джерело фото: etnoua.info.
Read more at: https://ua.igotoworld.com/ua/article/953_etnograficheskie-regiony-ukrainy.htm
Развитие эти стран всегда отличалось. Например, Англия вообще во всем была самой первой - первая провела промышленную революцию, первая отказалась от крепостных крестьян, первая учредила Парламент и так далее.
Когда в Англии промышленная революция уже подошла к концу, во Франции она только началась, и еще позже она началась в России - вообще с 20 века. В Испании долго сохранялись феодальные пережитки.
Возьмем за критерий - промышленный переворот. Когда промышленный переворот во всю шел в Англии, в России о нем не слышали, и когда в Англии он подошел к концу, в России новые пароходы стали появляться только эпизодически.
Или крепостное право - в России оно официально было отменено в конце 19века, но фактически сохранялось до революции и даже после. В Пруссии, например, крепостная реформа началась сразу после наполеоновских войн.
