Павло Чубинський. Співпрацював у журналі «Основа» та Київській громаді. 1863 р. опублікував вірш «Ще не вмерла Україна» (мотив твору взятий з польської мазурки «Єще Польска нє зґінела» та з пісні сербських повстанців, де були слова «Серце біє і кров ліє за нашу свободу»), який згодом стане гімном. У 1873 р. – управитель справами Південно-Західного відділу географічного Російського товариства, після закриття якого (Емський указ 1876 р.) Чубинського заарештовано і вислано з України.
Ісмаїл Гаспринський. Кримськотатарський письменник, педагог, культурний і громадсько-політичний діяч. Його обирали гласним Бахчисарайської міської думи, а згодом і міським головою Бахчисараю. На цій посаді він дбав про облаштування міста й організацію народної освіти. Також писав і видавав за власною редакцією численні підручники та книжки для кримськотатарської молоді. Його навчальний посібник «Ходжа-і-суб’ян» («Учитель дітей») став найпопулярнішим виданням у тюркомовному світі. У 1883 році І. Гаспринський розпочав видання газети «Терджиман» («Перекладач»), першого тюркомовного видання в Російській імперії. А в 1905 році І. Гаспринський започаткував кримськотатарське періодичне видання для жінок «Алємі нісван» («Жіночий світ»).
Как вы наверное знаете, Олимпийские игры в наше время были особенным событием, которое носило религиозный характер, все свободные греческие граждане мужского пола, естественно, имели право участвовать в древних Олимпийских играх, независимо от их социального статуса.
Орсиппос, генерал из Мегары; Полимнистор, пастух; Диагорас, член королевской семьи из Родоса; Александр 1, сын Аминды и короля Македонии; и Демокрит, философ, и я, ваш покорный слуга - все были участниками Олимпийских игр.
Это сегодня вы кто-то смотрите, а кто-то и не интересуется Олимпийскими играми и далеко не многие едут в страну и город, где Олимпийские игры проводятся. А в наше время вся Греция съезжалась в Олимпию, чтобы посмотреть на величайшее состязание и на будущих суперзвезд.
Там были все, кроме женщин. Женщинам не разрешалось участвовать или смотреть Олимпийские игры, у них были свои – женские игры, на которые мы, мужчине, не могли ступить. Все честно!
Вы спросите кто я такой?
Я Астилос из Кротона, выиграл в общей сложности шесть победных оливковых венков на трех олимпиадах (488-480 годы до н.э.) на стадионах и в диаулосах (в два раза больше). На первой олимпиаде я побежал за Кротоном, а мои соотечественники почтили и прославили меня. Однако в двух последовательных олимпиадах я принимал участие как гражданин Сиракуз. Люди Кротона наказали меня за это, снося мою статую в моем родном городе и превратили мой дом в тюрьму.
