Вікінги не носили рогаті шоломи
Забудьте всі зображення або костюми вікінгів, які ви бачили у кіно, чи в популярній літературі. Очевидно, що деякі вікінги, могли носити шоломи з рогами, проте більшість вікінгів носили звичайні шоломи без рогів.
В вочевидь, рогатий образ вікінгів, був сформований на картинах європейських художників X?X ст., які писали вікінгів на середньовічних джерел – у яких вікінги, були язичниками, а отже прислужниками рогатого – диявола.
Вікінги дуже ретельно слідкували за особистою гігієною
Літературні твори та кінематограф зображують вікінгів, як дуже брудних, смердючих воїнів. Проте, насправді, історичні джерела та археологічні розкопки доводять зовсім інше. На місцях поселень вікінгів, археологи знаходять безліч пінцетів, бритв, гребінців та миючих засобів, які були виготовлені з кісток тварин або рогів.
Купалися вікінги приблизно 1 раз на тиждень, що було набагато частіше, ніж інші європейці того часу. Частим купанням сприяла велика кількість термальних джерел, які дуже полюбляли вікінги.
Вікінги ховали своїх померлих у човнах
Човен та корабель для вікінгів, відігравав не тільки господарську та військову функцію, але й також був містичним символом. Вікінги вірили, що доблесні воїни після смерті досягають Валгалли – аналог Раю для давніх германців. Щоб потрапити у Валагаллу, воїнів ховали у човнах, з до яких, воїни мали досягли Валгалли.
Долгим» называется парламент, созванный Карлом I 3 ноября 1640 года, после Епископских войн. Он получил такое название из-за событий, которые последовали за актом парламента — он мог быть распущен только с согласия самих депутатов, и они не соглашались с его роспуском до окончания Английской гражданской войны и до конца периода междуцарствования в 1660 г. (когда произошла реставрация Стюартов). Этот парламент заседал с 1640 по 1649 гг., когда он подвергся политической чистке со стороны Армии нового образца, поскольку не заботился об интересах армии. Из парламента были выдворены все депутаты-пресвитерианцы, которые были настроены против армии. Этот парламент получил название «Охвостье».
Жыццё Вітаўта ў чымсьці нагадвае жыццёвы шлях полацкага князя Усяслава Брачыславіча (блізу 1029 — 1101 гг.) Абодва князі дамагліся найбольшага ўздыму для сваёй дзяржавы, уладарылі доўгі час, абодвух лёс вымушаў уцякаць з айчыны, пакідаць пасад, а потым зноў узносіў на вяршыню славы. Адзін з іх нарадзіўся ад «валхвавання», а другі быў сынам вайдэлоткі Біруты. Усяслаў і Вітаўт ёсць самымі вядомымі гаспадарамі ў гісторыі Беларусі. Абодва пакінулі след у літаратурнай спадчыне: Усяслаў — у «Слове пра паход Ігаравы»; Вітаўт — у «Пахвале Вітаўту», «Песні пра зубра» М. Гусоўскага, «Прускай вайне» Я. Вісліцкага. Народная памяць таксама захавала вобразы князёў: лічыцца, што Усяслаў быў апісаны ў быліне пра Вольха Усяславіча. А Вітаўт? Пра Вітаўта захаваліся легенды і паданні, і, як трапна заўважыў Э. Зайкоўскі, па колькасці прысвечаных Вітаўту тапонімаў ён бясспрэчна стаіць на першым месце сярод асобаў беларускай гісторыі[3]. У паданнях вялікі князь літоўскі вядомы пад імёнамі Вітаўт, Віт, Віток, Вітыўт, Вітоўт, Вытыў, Вітольд, Вітулт, Вітэлт. Дык як жа ўспрымала насельніцтва князя Вітаўта, які след ён пакінуў у памяці народу? На гэтыя пытанні мы і паспрабуем адказаць у нашым артыкуле.