Епоха античності займає особливе місце в історії Європи. То був час, коли закладалися основи всього її подальшого розвитку, коли формувалася в найбільш розвинених регіонах Європи цивілізація надавала все більший вплив на прилеглі до Середземного моря і на набагато більш віддалені області Азії і Африки.
Прагнучи виявити деякі визначають розвиток і занепад суспільства закономірності (сутність їх різні дослідники визначали відповідно до своїх загальними концепціями), історію античної Європи, зазвичай залучали культурологи і соціологи, розглядаючи її як своєрідний еталон. Неодноразово зверталися до неї і основоположники марксизму, відкриваючи дію економічних законів, досліджуючи процеси виникнення класів і держави, співвідношення базису і надбудови в докапіталістичних формаціях, визначаючи місце цих формацій в поступальному русі історії. Деякі явища і процеси в найбільш чистою і ясною формі проявилися саме в античному світі. Античність може бути найбільш повно вивчена як особливий «соціальний організм», як суспільство, що становило «органічну систему», що мала свої передумови, що розвивалися в ході історії, підпорядковуючи собі всі елементи суспільства або створюючи відсутні в боротьбі старих традиційних відносин з новими, пристосовуватися до потребам що розвивається системи.
У сфері економіки античний світ, основою якого було місто, міська громада, що виникала з об'єднання родових і сільських громад - сіл, дозволяє простежити процес виділення індивідуальної власності з колективної, послідовне поглиблення поділу праці між окремими районами і всередині них, а також всередині окремих галузей виробництва , розвиток товарного виробництва і грошового обігу в ступеня значно вищою, ніж в попередніх і безпосередньо слідували за античністю товариства, розвиток продуктивних сил, а також виявити співвідношення цих факторів з натуральною основою господарства, руйнівний вплив товарно-грошових відносин на основну галузь виробництва - сільське господарство, а це призводило до концентрації земельної власності і в кінці кінців зумовило повну зміну економіки. Разом з тим, як неодноразово підкреслював К. Маркс, антична економіка дає можливість встановити відмінність між простим товарним виробництвом, націленим на накопичення, а не на розширене відтворення і прискорення оборотності капіталу, чому грошовий і торговий капітал не беруть участі в процесі виробництва, хоча можуть його розкладати або стимулювати, і виробництвом капіталістіческім. Основним було виробництво не мінових, а споживчих вартостей, так що і працю найманих працівників, який створював споживчі вартості, купувався як споживча вартість, що і відрізняло найманих працівників античності від пролетаріата.
Объяснение:
В России древнейший костюм, состоящий из подпоясанной рубахи и шаровар, по своей простоте принадлежит, вероятно, доисторической древности. С появлением у нас государственности стали появляться заимствования из Византии. Богатый костюм первых русских князей и их дружинников, а также их жен, установился по византийским образцам и стал сильно отличаться от костюма народного. На рисунке фигуры 2—5 представляют княжескую одежду, византийского образца, с ее узорчатыми тканями и богатой обшивкой парчой и жемчугом, между тем как фигура 1 дает тип древнерусского костюма, сохранившего еще национальные черты. Шапка в древнейшем ее виде была высокая и остроконечная, потом с мягкой тульей; ее украшал меховой окол или опушка. Плащ (корзно), носившийся князьями, накидывался сверху и застегивался большей частью на правом плече запонью с петлицами (фигура 4); тип женской одежды был совершенно византийский, принятый в иконописи (фигуры 2 и 3). Сапоги не были, кажется, в общем употреблении у русских даже в Х веке, а составляли обувь только князей и старейшин; они шились из кожи и сафьяна и были цвета зеленого, красного, желтого и т.д. Со времени татарского ига стало сказываться татарское влияние, хотя оно было не столь сильно, как обычно предполагается: "от татар мы могли заимствовать только некоторые незначительные части нашего костюма, которые всегда и обозначались в названиях татарскими" (И. Забелин, "Домашний быт русских цариц", 1872).
Костюмы Руси XII — XIII века
В общем, в московской Руси одежда имела одинаковый покрой у богатых и бедных, отличаясь лишь качеством материала. Бояре, поверх опоясанной рубашки — воротник и края которой вышивались разноцветными шелками, серебром, золотом и унизывались жемчугом — надевали шелковый или тонкий суконный узкий кафтан и подпоясывали его. На кафтан, для приема гостя или выхода, надевалась ферязь, и при выходе из дому, поверх ферязи — опашень, зимой — шубу. Ферязи служили верхней комнатной одеждой, были длиной почти до лодыжек, без перехвата и воротника, с длинными, суживающимися к запястью рукавами; спереди застегивались пуговицами (числом от трех до десяти) с длинными петлицами, или схватывались завязками. Они делались холодные — на подкладке, теплые — на меху; иногда они были без рукавов и тогда одевались под кафтан. Ферязи ездовые или ферези надевались на обыкновенные ферязи или на чюгу.
Костюмы Руси XIII — XV века
Опашнем называлась верхняя одежда с широкими рукавами, суживавшимися к запястью; в царском костюме подбитый горностаем опашень назывался платном. Более простой верхней одеждой была однорядка, длиной до пят, без воротника. Покроем подобен однорядке был охабень или охобень — верхняя одежда с четырехугольным отложным воротником, часто с откидными рукавами из объяри (шелк с золотом и серебром), атласа, бархата и парчи (фигура 8). На ферязь надевался и кафтан, смотря по покрою называвшийся турским или становым: первый был без воротника и застегивался только у шеи и на левом боку, последний — с перехватом, широкими недлинными рукавами и пуговицами на груди и в разрезах на подоле (фигура 12).
Костюмы Руси XIV — XVI века
