Королівство Польське (лат. Regnum Poloniae, пол. Królestwo Polskie) — польська середньовічна і ранньомодерна монархія утворена у 1025 році, коли був коронований великопольський князь Болеслав І Хоробрий. Пізніше титул польського короля носив син Болеслава, Мешко ІІ (1025—1031), Болеслав ІІ Сміливий (1076—1079), Пшемислав ІІ (1290—1295) та Вацлав II (1300—1305). Після подолання політичної роздробленості Польщі та коронації 1320 року Владислава I Локетка й аж до 3-го поділу Речі Посполитої у 1795 році королями були всі наступні володарі Польщі. Разом з тим, у середині XIV ст. відбулося відокремлення в рамках польської монархії інституту держави від особи конкретного короля: власне інститут держави, що міг функціонувати незалежно від наявності чи відсутності короля, оформився як Корона Королівства Польського. За умовами Люблінської унії 1569 року, Королівство Польське («Корона») стало однією з двох частин Речі Посполитої поруч з Великим князівством Литовським.
В условиях политического кризиса и безвременья ВТС, состоявший к тому времени из 8 человек (5 мест принадлежали Долгоруким и Голицыным), решил пригласить на престол племянницу Петра I, герцогиню Курляндскую Анну Иоанновну, поскольку еще в 1710 г. она была выдана Петром за герцога Курляндского, рано овдовела, жила в стесненных материальных условиях, во многом за счет средств русского правительства.
Крайне важно было и то обстоятельство, что она не имела сторонников и каких-либо связей в России. В итоге, это давало возможность, поманив приглашением на блестящий петербургский престол, навязать свои условия и добиться от нее согласия на ограничение власти монарха.
