Права
Объяснение:
Право голосувати в народних зборах. Практично відмерло у I ст. до н. е..
Право цивільної та військової служби.
Повне право власності та укладання угод.
Поняття про який було розроблено в III ст. до н. е. Використовувалося при укладанні договорів між римськими громадянами і іноземцями (перегринами).
Право на законний шлюб, що надавав права Pater familias і автоматичне римське громадянство дітям, народженим в такому шлюбі.
Право збереження повного римського громадянства при переїзді в місто порівнянного статусу, тобто в римські колонії та провінції. Аналогічні права мали латинські громадяни. Якщо громадянин переїжджав у латинську колонію чи залежне царство, його статус знижувався до рівня латинського громадянина.
Імунітет від місцевих правових норм і законів. [2]
Право на пред'явлення судових позовів.
Право на суд (у тому числі і на самозахист).
Право на оскарження судових рішень, у тому числі в суді нижчих інстанцій.
До римського громадянина не могли бути застосовані тортури та тілесні покарання, а також смертна кара у разі державної зради. Не поширювалося на військовослужбовців в період несення дійсної служби.
Обвинувачений у державній зраді римський громадянин мав право на суд в Римі.
Відповідь:
У 1762 році Петро III став імператором. Через 6 місяців був убитий офіцерами гвардії внаслідок змови, у якій брала участь і сама імператриця. Ставши на чолі Російської імперії, Катерина відразу широко виявила свої таланти державного діяча. У ніч на 9 липня 1762 року, коли російський імператор знаходився в Оранієнбаумі, його дружина Катерина таємно прибула до Петербурга і в казармах Ізмайловського полку була проголошена самодержавною імператрицею. Незабаром до повсталих приєдналися солдати інших полків. Звістка про сходження Катерини на престол швидко рознеслася по місту і була із захопленням зустрінута петербуржцями.
Вірні Катерині II офіцери вивели свої гвардійські полки на присягу «Імператриці і самодержиці Всеросійської». Причому Ізмайлівський і Преображенський полки завдяки зусиллям братів Орлових підтримали переворот відразу і беззастережно. А ось на підтримку Кінної гвардії надії було мало, бо в полку на стороні Катерини діяли тільки офіцери з маленькими чинами (зокрема, секунд-ротмістр Хитрово і вахмістр Потьомкін). Проте вони змогли переконати товаришів приєднатися до перевороту. Слідом за гвардією в короткий час присягнули Сенат і Синод, а також частина населення, після чого гвардія виступила зі столиці в бік Петергофа.
Для попередження дій скинутого імператора були послані гінці в армію і в Кронштадт. Тим часом Петро, дізнавшись про те, що сталося, став посилати до Катерини пропозиції про переговори, проте вони були відкинуті. Сама імператриця на чолі гвардійських полків виступила в Петербург і по дорозі отримала письмове зречення Петра від престолу. Незабаром після того колишнього імператора перевезли на Ропшинську мизу, де він 17 липня 1762 року помер за досить туманних обставин.
Провела реорганізацію Сенату (1763), церковну реформу (секуляризацію земель) (1763—1764), скасувала гетьманство в Україні (1764). Очолювала «Комісію з Уложення» («Комиссия об Уложении», 1767—1769). Видала «Установу для управління губерній…» («Учреждение для управления губерний…», 1775), «Жалувану грамоту дворянству» (1785) та «Жалувану грамоту містам» (1785).
За її правління відбулася Селянська війна 1773-1775 рр. під проводом Омеляна Пугачова.
За Катерини II внаслідок російсько-турецьких воєн 1768-74 та 1787-91 рр. Російська імперія розширила свої кордони та закріпилася на Чорному морі, незаконно аннексувала Кримське ханство, яке за Кючук-Кайнарджійським мирним договором визнавалося незалежним. Прийняла під російський протекторат Картвело-Кахетинське царство (Східну Грузію, 1783). Під час її правління за активної участі Росії відбулися три розділи Речі Посполитої (у 1772-му, 1793-му, 1795-му роках).
Листувалася з Вольтером, Дені Дідро та іншими діячами французького тництва, але вона сама про листування з Дені Дідро говорила наступне: «…його думка була більш цікавою для мене, аніж корисною. Якби я послухалася його порад, я б перевернула усю імперію догори дном; законодавство, адміністрацію, політику, фінанси — усе це довелося б поламати й замінити теоретичними мріями».
Пояснення:
казна и дворяне пытались присвоить огромные церковные богатства;
церковь пыталась оказывать влияние на государственные дела.
Поэтому на Руси постоянно существовала проблема: что выше - «священство или царство», т. е. духовная или светская власть.
При царе Михаиле Романове страной фактически управлял патриарх Филарет. Был проведен учет земельного фонда, постоянно взимались налоги, укреплен суд, уменьшен произвол властей в центре и на местах, уменьшены привилегии монастырей. Филарет выступал против взяток, вольнодумства, распущенности, в церковной жизни стало больше спокойствия и порядка. Но после его смерти в церкви начались бурные события.
Многих церковных деятелей тревожило то, что в церковных книгах накопилось много неточностей. Во время церковных служб одновременно священник читал свою молитву, дьячок - свою, а хор пел псалмы. Прихожане не могли ничего разобрать, во время службы разговаривали.
В это время в Москве сложился Кружок ревнителей древнего благочестия, в который вошли известные деятели церкви: Никон, Аввакум, царский духовник Вонифантьев и др. Их возмущали нравы, царившие в среде духовенства: невежество, пьянство; они выступали за "исправление" церковных служб, разночтений в богослужебных книгах.
Иерусалимский патриарх Паисий потребовал от царя Алексея привести все церковные книги и обряды в соответствие с греческими образцами. Царь и часть духовенства поддержали Паисия. Но многие священники считали, что исправления надо вносить согласно древним русским рукописям и решениям Стоглавого собора (1551). При изучении рукописей выяснилось, что в них много ошибок и исправлений. Тогда решили обратиться к греческим церковным книгам. Реформатором Русской православной церкви выступил патриарх Никон.