Гражданская война в Великом княжестве Литовском 1432–1438 годов развилась на фоне противоречий между элитами Королевства Польского и вассального по отношению к нему Великого княжества Литовского после избрания великим князем литовским Свидригайло Ольгердовича. Направленная на восстановление независимости Великого княжества Литовского политика Свидригайло привела к охлаждению отношений с Королевством Польским. Ситуация ещё более усложнилась после занятия поляками Подолья, в правление Витовта принадлежавшего Великому княжеству Литовскому, а также насильного удержания короля польского Ягайло в столице Великого княжества — Вильне. В начавшийся вскоре вооружённый конфликт были втянуты тевтонские рыцари, выступившие на стороне Свидригайло и объявившие полякам войну.
Конфликт приобрёл характер гражданской войны[1] в 1432 году, когда при поляков другой кандидат на литовский престол — Сигизмунд Кейстутович — совершил покушение на Свидригайло, объявил его мёртвым и был избран великим князем литовским. В качестве великого князя литовского Сигизмунд был признан преимущественно на западных землях государства, некогда принадлежавших его отцу, в то время как Свидригайло, которому удалось избежать смерти, обосновался в восточных землях Великого княжества Литовского, где местная знать продолжала признавать великим князем именно его. Активная фаза гражданской войны проходила до 1435 года, когда в решающей битве под Вилькомиром армия Свидригайло и его союзников была разбита сторонниками Сигизмунда Кейстутовича. Последние отряды Свидригайло были разбиты к 1437 году. Пришедший к власти Сигизмунд правил всего 8 лет — в 1440 году он был убит в результате заговора.
ответ:Соціально-економічне становище.
Українські землі, що знаходилися під владою імперії Габсбургів, були в ній справжнім «ведмежим кутом» і поступалися за рівнем розвитку тим, що опинилися під владою Росії. Тут домінувало сільське господарство, яке за недовгий час після падіння кріпацтва та ще й в умовах іноземного панування не могло належним чином розвиватися. Безземелля, малоземелля, злидні були характерними для тодішніх підавстрійських земель України. Після падіння кріпацтва у 1848 р. становище селянської маси (селяни становили 95 % західних українців!) суттєво не поліпшилося. Майже половина придатної для обробки землі належала поміщикам, у їхніх же руках знаходилися ліси та луки. Збільшення селянського населення призводило до земельного голоду, а звідси — низький життєвий рівень (80% селян належали до бідняків), хвороби, висока смертність, вимушена еміграція...
Значною підмогою, особливо для гуцулів та лемків, були карпатські ліси. Тут досить інтенсивно розвивалася традиційна деревообробна та соледобувна промисловість. У зв'язку з прикордонним становищем краю виникла потреба і в залізниці. Так, Перемишль став однією з найбільших у Європі фортець, десятитисячна залога якої дорівнювала кількості її тогочасних мешканців у 60—70-х роках XIX ст. Тому в 1859 р. залізниця пройшла від Кракова до Перемишля, а вже через два роки звідси пролягла колія і до Львова. У 1872 р. через Перемишль був налагоджений залізничний зв'язок із Будапештом.
Объяснение:
