Криза республіки в І ст. до н.е. Багаторічні загарбницькі війни Риму відривали хліборобів від їхніх господарств. Повертаючись із походу, селяни-легіонери часто виявлялися обплутаними боргами і втрачали свої ділянки. На їхніх колишніх полях працювали раби нових хазяїв. У римському суспільстві назрівало невдоволення. Селяни вимагали перерозподілу землі.
У цей час римляни обрали народним трибуном Тиберія Ґракха зі знатного плебейського роду. У 133 р. до н.е. Тиберій запропонував прийняти земельний закон, за яким громадські землі, незаконно захоплені багатими землевласниками, поверталися бідним. Народ схвалив цей закон і призначив комісію для його впровадження. Нею керував Тиберій, а допомагав йому його молодший брат Гай і Гракх. Але противники Тиберія звинуватили його у спробі захоплення верховної влади і вбили.
Через дев'ять років після загибелі Тиберія молодший Ґракх був обраний народним трибуном. З надзвичайною енергією він продовжив справу брата. Тисячі селян отримали ділянки. Для найбідніших городян Гай домігся продажу за низькими цінами зерна з державних комор.
Багачі зненавиділи Гая. Щоб не допустити обрання молодшого Ґракха народним трибуном на третій термін, сенат усіляко ганьбив його починання.
Програвши у результаті цього вибори, Ґракх і його прихильники спробували захистити свої реформи зброєю. Сенат увів у Рим військові загони. Загинули 3 тис. прихильників Ґракха. Гая, на його прохання, вбив вірний раб.
Через декілька років було скасовано заборону на продаж земельних ділянок. Багачі знову почали скуповувати землю в бідняків. Зубожіння селян Італії продовжувалося.
Після загибелі братів Ґракхів загострилися відносини не тільки між багатими і бідними, але й між знатними і незнатними. Багатий римлянин, що не належав до аристократії, не міг розраховувати на високу посаду в державі.
Одним із таких незнатних, але шанолюбних людей був Гай Марій. Він багато років безуспішно намагався стати консулом. Нарешті римський народ, обурений невдачами полководців-патриціїв, віддав консульську владу 50-річному Марію, який почав здобувати перемогу за перемогою.
Объяснение:
я не понимаю какие памятники нууу
вот
Археологические памятники оставшиеся после сарматов, свидетельствуют о былом величии этого народа. Одним из незаслуженно забытых древних народов, несомненно, являются сарматы, в более позднем времени именуемые аланами.
Однако с целой серией археологических научных раскопок в степном Заволжье, в Казахстане, в Венгрии и на Украине ученым удалось хоть частично восстановить исторический путь этого некогда могущественного древнего кочевого народа.
Время, которое сарматы общепризнанно провели на исторической и этнической арене, ученые определяют VIII–IV вв. до н.э. – III в. н.э. Изначально кочевые племена сарматов, жившие от южного Приуралья до Дона, среди сухих степей Прикаспия, имели похожую со скифами культуру. Эти древние кочевые племена, согласно Геродоту, хорошо сотрудничали во всех делах, их исторический союз отличался пониманием и взаимовыручкой.
