Конец VIII — начало IX века: Причины сохранения независимости Кыргызского государства. После поражения и смерти Барсбека Кыргызский каганат попал в зависимость от Второго Восточного Тюркского каганата. После смерти в 716 году тюркского кагана Капагана целый ряд племен восстает против тюрков, стремясь избавиться от их господства. Кыргызское государство тоже формально становится независимым.
Кыргызы, пытаясь усилить свои позиции, стремятся укрепить взаимоотношения с Танским Китаем. Китайские хроники сообщают, что в 722 году ставку Танской империи с посольской миссией посетил кыргызский царевич Исибо Шэючжэ Виши Сыгинь, а в 723 году — другой царевич Цзюйли Пиньхэчжун Сыгинь. Оба посольства были тепло приняты императором, а царевичам присвоены высокие чины. Есть сообщения о кыргызских торговцах, которые в 724, 747, 748 годах перегоняли в Китай тысячи лошадей для продажи. Следовательно, кыргызский народ, несмотря на поражение в войне 710-711 годов, сумел восстановить свою независимость и достойно участвовал в политической и экономической жизни Центральной Азии.
«Коломацькі статті» 1687 р. являли собою українсько-московський договір, який укладався між козацькою старшиною на чолі з новообраним гетьманом Іваном Мазепою та московськими царями Іваном та Петром і їхньою регентшeю царівною Софією. Договір містив 22 статті. У своїй основі «Коломацькі статті» мали українсько-московські договори 1669 р. та 1672 р., підписані при обранні гетьманів Демʼяна Ігнатовича (Многогрішного) та Івана Самойловича. Користуючись військово-політичною перевагою московського уряду, а також слабкістю української старшини, розбіжностями її політичних уподобань, загальним соціально-політичним напруженням, московська сторона домоглася введення в текст договору нових статей, які суттєво обмежували права України-Гетьманщини і забезпечували інтереси Московщини.
«Коломацькі статті» декларативно підтверджували традиційні козацькі права і вольності, зберігали 30-тисячне реєстрове козацьке військо та компанійські полки. Водночас договір містив низку статей, які забороняли гетьману без царського указу позбавляти старшину провідних посад, а старшині – скидати і обирати нового гетьмана; примушували козацьку старшину наглядати за діями гетьмана та своєчасно доносити на нього царському уряду; обмежували права гетьмана розпоряджатися землями, що належали Війську Запорізькому; забороняли гетьману й уряду мати дипломатичні зносини з сусідніми державами; примушували всіляко сприяти шлюбам московитів з українками та іншим формам єднання населення обох країн, а також забороняли будь-кому говорити про те, що «Малороссійской край Гетманского регименту», бо він є «Их царского пресвѣтлаго величества самодержавной державы». До того ж, наприкінці деяких пунктів статей зʼявилися нові, відсутні раніше додатки, про те, що їхній зміст гетьман, старшина, Військо Запорозьке та народ посполитий «прийняли з радістю». Таким чином, уперше в історії українсько-московських взаємин, як зауважив О. Оглоблин, текст статей, що підписував гетьман, заперечував державний характер гетьманської влади та української державності взагалі. Лише власний авторитет гетьмана Івана Мазепи та його дипломатичний і політичний досвід дозволили нейтралізувати наслідки цих статей для Гетьманщини.
