Одним з цікавих складових застілля у знаті були хлібні тарілки – тренчери. Їх не з’їдали, вони служили підставками для решти їжі, а нарізали тренчери слуги. Після трапези їх разом із залишками іншої їжі і соусів віддавали бідним або твариною. Випікалися вони з дуже грубої муки – спеціально для того, щоб ставити на них їжу було зручніше.
Якщо знать могла дозволити собі їсти м’ясо майже щодня, селяни «розживалися» м’ясом куди рідше. В основному, вони харчувалися житнім хлібом і овечим сиром, горіхами, ягодами і фруктами. Гаряче в селянських сім’ях подавалося тільки раз в день: зазвичай це була юшка з зерен, куди додавалися овочі, а у свята – м’ясо.
Цікавий факт: середньовічні лікарі вважали, що двох прийомів їжі в день буде досить для всіх верств населення. Це, на їхню думку, запобігає переїданню і проблемам зі здоров’ям. До того ж постійно підтримувати вогонь вдома було дуже важким заняттям.
Також лікарі Середньовіччя радили сідати приймати їжу повторно тільки в тому випадку, якщо людина відчуває почуття голоду. Це означало, що більш рання їжа вже перетравилася. Якщо людина починала трапезу, коли з’їдена раніше їжа перетравитися не встигла, це вважалося шкідливим.
Объяснение:
На момент вступления на престол Александра 2 в обществе очень сильно назрел вопрос об отмене крепостного права. Об этом говорили практически открыто. Ужасы крепостничества открыл всему народу А.Н. Радищев своим произведением «Путешествие из Петербурга в Москву». Лозунгом всех тайных обществ была борьба с «мерзостью крепостного права».
Что касается экономики, то там назрело убеждение в том, что подневольный труд тормозит развитие хозяйства страны. Некоторые помещики и предприниматели освободили своих крестьян по закону 1840 года, разрешавшим давать свободу крестьянам. Но остальная, подавляющая масса дворянства, была категорически против отмены крепостного права, они вообще не представляли свою жизнь без обслуги (крепостных).
В связи с этим, перед новым императором встала проблема решения вопроса об отмене крепостного права. Он вынужден был встать на путь перемен, хоть и не был сторонником коренных реформ.
