29 червня 1941 р. з’явилася директива РНК СРСР і ЦК ВКП(б), відповідно до якої партійні й радянські органи розпочали практичну роботу з формування партизанських загонів. До цієї роботи були залучені й органи НКВС УРСР, у складі яких створювалися спеціальні підрозділи. їхню діяльність координував заступник наркома внутрішніх справ УРСР Тимофій Строкач. Основу партизанських загонів складали бійці Червоної армії, що потрапили в оточення.
Щоправда, через швидке військ Вермахту створити партизанські загони і мережу радянського підпілля в західному регіоні та правобережних районах України не вдалося. Цьому також сприяло негативне ставлення багатьох громадян України, особливо в Галичині й на Волині, до радянської влади. Тож перші спроби налагодити збройну боротьбу в тилу ворога провалилися.
Партизанський рух розгорнувся в лісових масивах Північної України після налагодження централізованого керівництва. Наприкінці 1941 р. утворилися партизанські загони О. Федорова на Чернігівщині, С. Ковпака та С. Руднєва на Сумщині, О. Сабурова - на території Сумської і Брянської областей. На основі цих загонів згодом було організовано великі партизанські з’єднання. Москва забезпечувала їх зброєю, усім необхідним для бойової, диверсійної та розвідувальної діяльності.
Объяснение:
Пётр был провозглашён царём в 1682 году в 10-летнем возрасте, стал править самостоятельно с 1689 года [1]. С юных лет проявляя интерес к наукам и заграничному образу жизни, Пётр первым из русских царей совершил длительное путешествие в страны Западной Европы. По возвращении из него в 1698 году Пётр развернул масштабные реформы российского государства и общественного уклада. Одним из главных достижений Петра стало значительное расширение территорий России в Прибалтийском регионе после победы в Великой Северной войне, что позволило ему принять в 1721 году титул первого императора Российской империи. Через 4 года император Пётр I скончался, но созданное им государство продолжало интенсивно расширяться на протяжении всего XVIII века...