1)21 апреля (1 мая) 1637 года отряды донских и запорожских казаков во главе с атаманом Михаилом Ивановичем Татариновым блокировали турецкую крепость Азов,гарнизон до 4 тыс. человек при 200 орудиях, и после двухмесячной осады 18 (28) июня штурмом взяли вражескую крепость. После этого они удерживали крепость до 1642 года.
2)Андрусовское перемирие — соглашение, заключённое в 1667 году между Русским государством и Речью Посполитой и завершившее активную фазу Русско-польской войны 1654-1667 Название произошло от деревни Андрусово (сейчас же она Смоленская область), в которой оно было подписано. Было подтверждено «Вечным миром» в 1686 году
3)Осада и взятие Казани — один из завоевательных походов, предпринятый Иваном Грозным в 1552 году для укрепления восточных границ и расширения территории Российского государства, который стал логическим завершением третьего Казанского похода (июнь—октябрь 1552 года)
Були сподівання, що парафії УПЦ (МП), а, можливо, навіть деякі її архієреї почнуть переходити до новопосталої Церкви. Адже напередодні об’єднавчого собору близько десятка ієрархів УПЦ (МП) виявляли підтримку щодо створення православної автокефалії в Україні. Однак у РПЦ знайшли важелі, щоб натиснути на цих «непокірних». На об’єднавчий собор прибуло лише два архієрея УПЦ (МП). Інші не ризикнули. Не ризикнули вони перейти до ПЦУ і після об’єднавчого собору. Спрацювали різні чинники. Але головний серед них – тиск Москви.
І все ж понад 500 парафій УПЦ (МП) захотіли перейти до ПЦУ. Не можна сказати, що це «критична маса». Та все ж число немале. На жаль, юридичне оформлення цих переходів усіляко гальмується. Гальмується, зокрема, через судові інстанції, де, чого гріха таїти, працює чимало симпатиків УПЦ (МП). Зрештою, залежить цей процес і від влади, серед представників якої теж є адепти Московського патріархату. А додайте до цього ще активність проросійських політиків в Україні, котрі не стоять осторонь цих подій.
Однак, незважаючи на таке гальмування, процес триває…Ще одним здобутком цієї Церкви є поступовий процес її визнання. Знову ж таки, хотілось би більшого. Але те, що маємо на день сьогоднішній, теж немало. Спочатку ПЦУ, окрім, зрозуміло, Вселенського патріархату, визнала Елладська церква. Щодо неї великих сумнівів не було. Хоча Росія має певні впливи у Греції, але її Православна церква підтримує Вселенський патріархат.
