Сенат (лат. senatus, от senex — старик, совет старейшин) — один из высших государственных органов власти в Древнем Риме[1].
Создан из совета старейшин патрицианских родов в начале царского периода первым царём Рима — Ромулом — первоначально в его состав входило 100 человек.
Содержание
1 Сенат в эпоху Республики
2 Сенат в эпоху Империи
3 Сенат после падения Западной Римской империи
4 Размер сената
5 Примечания
6 Литература
7 Ссылки
Сенат в эпоху Республики
С установлением республики сенат, наряду с магистратами и народными собраниями (комициями), стал существенным элементом общественной жизни. В состав сената пожизненно входили бывшие магистраты — таким образом, здесь концентрировались политические силы и государственный опыт Рима.
Члены сената делились на ранги в соответствии с ранее занимаемыми должностями. Во время дискуссий сенаторы получали слово в соответствии с этими рангами. Во главе сената стоял наиболее заслуженный, первый из сенаторов — принцепс (princeps senatus). Также от сенатора требовалось всегда прилежное поведение, образованность, внимание и ответственность.
В период республики в ходе сословной борьбы плебеев с патрициями (V—III века до н. э.) власть сената была несколько ограничена в пользу комиций (народных собраний)[1].
В III—I веках до н. э. сенат предварительно рассматривал законопроекты, предлагавшиеся для голосования в комициях, ему принадлежало высшее руководство военными делами, внешней политикой, финансами и государственным имуществом, надзор за религиозными культами, право объявлять чрезвычайное положение и т. д. Сенат утверждал законы и результаты выборов, контролировал деятельность магистратов. Таким образом, сенат фактически осуществлял руководство государством.
Постановления сената (s. c., senatus consulta) имели силу закона, так же как и постановления народного собрания и собрания плебеев — плебисцита.
По словам Полибия (то есть с точки зрения римлян) решения в Карфагене принимались народом (плебсом), а в Риме — лучшими людьми, то есть Сенатом[2]. И это при том, что по мнению многих историков Карфагеном правила олигархия[2].
Сенат в эпоху Империи
Объяснение:
Римська республіка та демократія афінського полісу, хоча й подібні системи управління, але, зрештою, відрізнялися за принципом та практикою.
В Афінах була пряма демократія. Ідея представників була також представлена в Афінах, але вони не очолили жодної партії політиків: вони змагалися за власні умови управління над Афінами. Теоретично будь-який афінянин (найбільш привілейований «громадянин» Афін) міг би балотуватися як політичний діяч. Римська республіка, однак, відрізняється. Ймовірно, під впливом грецької культури, римська республіка мала аспект демократії, в якому всі римські громадяни голосували за обрання сенаторів на владні посади в Сенаті. Однак про громадянство була інша історія. Не всі були громадянами Риму.
Іншим аспектом республіки, який відрізняв її від афінської демократії, було про право бути сенатором. Сенатори були строго з патриціанського класу римського суспільства: аристократи. У Римі багатство та престиж були необхідними для того, щоб брати участь в управлінні.
Тоді було фактичне керівництво сенаторами. В Афінах була одна людина, призначена народом керівником. У Римі було двоє людей, яких називали консулами. Ці консули працювали разом. Це було зроблено, аби в країні не було диктатури.
Загалом Римська республіка була вдосконаленою версією афінської демократії.
Подробнее - на -
Объяснение:
