Главным сооружением, которое использовали греки в Фермопильском сражении, была фаланга.
Это военное сооружение представляет собой плотное построение воинов, которые тяжело вооружены. Фаланга была глубокая – в несколько шеренг.
Все, что нужно было воинам, находясь в фаланге – сохранить фалангу. Если воин пал, то на его место технично вставал другой, что стоял за павшим воином. Главным оружием в фаланге был большой щит, который также назывался гоплона – это круглый щит. Воин имел также закрытый шлем. Щит держали за кожаные ремни на левом предплечье.
Греки одні з перших стали дотримуватися звичаю, що у чоловіка повинна бути лише одна дружина. Але, як правило, майбутнього чоловіка обирав батько дівчини. Тобто шлюби укладалися за розрахунком батьків. Законним вважався шлюб тільки між вільними громадянами.
Шлюбу передували заручини, на яких обіцянки за дівчину давав батько або брат. У деяких полісах існувала традиція викрадення нареченої. Наречений зазвичай був набагато старшим за наречену. На весілля за родичів і друзів. Але на весіллі не було нареченої, яка у цей час з одягнутою фатою сиділа вдома. Після бенкету наречені йшли до будинку нареченого. Він мав на руках внести до свого будинку наречену, а родичі осипали їх фініками, горіхами, дрібними монетами.
Очолював родину традиційно чоловік. Виходячи заміж, жінка втрачала будь-яку самостійність.
Протягом всього свого життя жінки підпорядковувалися родичам-чоловікам: спочатку батькові, потім чоловікові, а в разі його смерті — брату чи синові. Вийти на вулицю жінка могла лише з дозволу і в супроводі чоловіка.
Жінки із багатих родин майже весь час проводили у жіночій частині будинку — гінекеї. Вони займалися не лише хатнім господарством, а й грою в м’яч, доглядом за зовнішністю, купанням, створенням вишуканих зачісок. У незаможних сім’ях жінки працювали нарівні з чоловіками. Через таке життя жінки, як правило, були малоосвіченими і мало-обізнаними. Вони не брали участі в управлінні державою, але перебували під захистом закону.
Народження дитини у грецькій родині відзначали пишним бенкетом. Якщо це був хлопчик, на дверях оселі вивішували маслинову гілку, якщо дівчинка — стрічку. На десятий день дитина отримувала ім’я. Інколи сім’ї відмовлялися від дівчаток чи дітей, що мали фізичні вади.
Греки вважали, що у людині все повинно бути прекрасним — і душа, і розум, і тіло. Тому великого значення вони надавали освіті та вихованню. Хлопчиків до семи років виховували батьки. Потім їх передавали в руки педагога — раба, який водив дітей до школи та стежив за їхньою поведінкою на вулиці.
Але головним вихователем дітей залишалася жінка. У заможних сім’ях їм допомагали годувальниця і нянька.
Всю хатню роботу виконували рабині, і господиня ними розпоряджалася. Під її керівництвом рабині пряли вовну і виготовляли тканини. Але й сама господиня обов’язково займалася прядінням і ткацтвом.
Майже весь час жінки проводили вдома. Проте вони брали участь у релігійних святах або сімейних урочистостях, іноді у гості за подруг. На давньогрецьких вазах ми бачимо сцени з життя жінок. Жінки з бідних сімей мали більше свободи, ніж дружини і дочки багатіїв.