Емельян иванович пугачев [1742, станица зимовейская-на-дону — 10 (21) января 1775, москва], донской казак, предводитель крестьянской войны 1773-1775 годов. из донских казаков. в 1759 емельян пугачев вступил на военную службу казаком, принимал участие в семилетней войне. в 1764 в составе своего полка находился в польше, в 1769-1770 воевал с турками и получил чин хорунжего. вернувшись по болезни на дон, в 1772 отправился бродяжничать, находился в среде терских казаков, за кубанью у казаков-некрасовцев, в польше, жил среди старообрядцев под черниговым, гомелем, на реке иргизе. несколько раз попадал под арест, но совершал побеги. в мае 1773 емельян пугачев бежал из казанской тюрьмы на реку яик, где среди проживавших там казаков объявил себя императором петром федоровичем, спасшимся чудесным образом от убийц, подосланных неверной женой. 17 сентября от его имени был прочитан первый манифест о начале восстания, ядром которого стали яицкие казаки-старообрядцы. затем к ним присоединились отряды башкир и других народов поволжья, уральские работные люди, а также крестьяне, составлявшие большинство на последнем этапе восстания. многочисленные отряды повстанцев действовали на огромной территории от урала до волги. сам пугачев первоначально осадил оренбург, но после поражения от правительственных войск у татищевой крепости 22 ноября 1774 его главные силы отступили в горнозаводской урал. оттуда он двинулся на волгу и взял казань. пугачевцы находились там всего один день, но успели в пьяной вакханалии разграбить и сжечь город. победители насиловали женщин, убивали не только мужчин, но и стариков и детей. одно имя пугачева вызывало неподдельный страх среди населения. императрица екатерина ii объявила себя казанской помещицей в знак солидарности с пострадавшим дворянством этой губернии.
Людина спочатку, будучи істотою цікавим, цікавився історією. І не важливо, чия це історія. Історія людини, держави, а може й усього світу. Адже заглянути в минуле, повчитися помилок предків, отримати уроки невдач і падінь, проаналізувати ситуацію в сьогоденні - ох як буває необхідно. Де ще брати рада, як не у історії. Минуле не змінити, як не старайся, а ось сьогодення і, тим більше, майбутнє, поки воно не стало минулим, людина змінити в силах. Ну, і, нарешті, порадіти, загордитися своїми предками. Відчути себе спадкоємцем великих традицій і звичаїв, зрозуміти закономірності перетворення ідей у матеріальні речі і вчинки, усвідомити свою причетність до подій у сьогоденні і відповідальність за це перед своїми нащадками. Все це надає історія, постійно доводячи свою необхідність не тільки в наукових колах, але й у справах житейських, побутових. Історія не раз показувала свою циклічність. Різниця лише в часі та персонажах. Але події-то повторюються. І повторюються із завидною періодичністю. Адже не можна ж сказати, що історія не показує нам часів, наприклад, розпаду єдиної держави на окремі і незалежні території? Не можна. Було таке вже. Або, наприклад, спроби експансії Російської держави з боку країн Європи? Теж було. І неодноразово. І таких прикладів, якщо придивитися уважніше, можна знайти величезну масу і, відповідно проаналізувати: як всі ці речі «проходили», як їх допускали, як з них викручуватися. Уроків маса і відносяться вони не тільки до держави в цілому, але і до конкретної людини. Адже не дарма авторитетні вчені порівнюють життя та функціонування держави з життям і функціонуванням окремої людини. Зрозуміло, звичайно, що досконально, у всіх проявах та варіаціях, історію вивчити просто неможливо. Адже не можна з точністю стверджувати, про що думав і що відчував той чи інший персонаж, або що послужило поштовхом до певних дій і які причини у цього поштовху, оскільки історія є не тільки списком дій, розташованих у хронологічному порядку, але і переплетенням набагато більшої кількості факторів, ніж час, місце розташування та площу. З одного боку це робить важчою вивчення історії , А з іншого, робить цей процес неповторно цікавим та інтригуючим, оскільки, розуміючи причинно-наслідкові зв'язки стався в той чи інший період події, стає ясно і зрозуміло, що предки були далеко не відсталими дикунами, а могли, знали і вміли щось таке, що стане в нагоді скрізь і в усі часи.
