Студентське життя у багатьох, як правило, асоціюється з гуртожитком, зубрінням, напівголодним існуванням і, звичайно, веселощами. Якщо звернутися до періоду Середньовіччя і пізніших епох, то стає ясно, що все не так вже й змінилося. Ось тільки за провини учнів карали батогами, а обряд посвячення в студенти більше нагадував знущання.
Вважалося, що заняття краще запам’ятовуються, якщо студента періодично бити. Збереглося дуже багато середньовічних посібників, в яких учнів рекомендувалося пороти, бити батогом або тягати за вуха. Перепадало і деяким особам королівської крові. Хоча у англійських принців, які не виявляли великої ретельності, поруч завжди знаходилися хлопчики для биття, які брали на себе весь гнів викладачів.
Традиція посвяти у студенти була дуже популярна і в Середньовіччі, і в більш пізні епохи. У посібнику для студентів «Manuale Scolarium», датованим кінцем XV століття, наводиться опис процедури посвячення молодого юнака, що більше нагадує знущання. Його били, стригли нігті тупими ножицями, змушували пити сечу. Весело було всім, крім того, над ким знущалися.
На лекціях також було місце для веселощів. Одного разу, в XVI столітті в Оксфорді, після чергової пиятики студент заснув прямо на занятті. Знаменитий поет Річард Корбет, який був викладачем в університеті, порізав на шматки шовкові панчохи сплячого.
Дуже часто тяга до знань призводила до того, що студенти, які не задовольнившись практикумом по анатомії вдень, відправлялися викопувати трупи вночі, щоб продовжити вивчення людського тіла. Деякі крали трупи ще «тепленькими», тобто прямо з шибениці. У Монпельє (Франція), наприклад, існувала ціла мережа інформаторів, які завжди знали, коли і де відбудуться похорони.
Німецький письменник Томас Платтер Старший, який жив у XVI столітті, розповідав, як будучи студентом, крав свежозакопані трупи з кладовища, тим самим доводячи до сказу доглядачів. Доходило до того, що охоронці, побачивши когось біля могил, стріляли з арбалетів без попередження.
Мабуть, в усі часи студенти любили повеселитися і випити. У «Довіднику прекрасного студента», датованого 1495 роком, описуються обмеження для учнів. Заборонялося проводити ніч поза домом, купатися по понеділках, ходити на базари по середах, говорити дурниці тощо. За провину студентів знову ж пороли.
Объяснение:
Абылай как полководец и политический деятель. Хан Абылай — выдающийся государственный деятель, которому удалось восстановить территориальную целостность Казахстана. В период своего правления он осуществил значительные преобразования в государстве.
Сын султана Среднего жуза Уали Абылай (Абилмансур) родился в 1711 г. Он происходил из младшей линии чингизидов Среднего жуза. Дед его, тоже Абылай, был владетелем города Туркестана; прославился воинскими доблестями, получив грозное прозвище "Кашшер” ("Кровопийца”)- В 13-летнем возрасте Абылай лишился отца, убитого во время межфеодальных распрей. Он рано поступил на службу к богатому казаху из рода жаксылык. Молодой Абылай, обладая блестящим умом, сумел проявить все те качества, которые позднее выдвинули его в ряды наиболее известных личностей Казахского ханства.
С 15-летнего возраста Абылай, которого именовали "Сабалак”, активно участвовал в борьбе казахского народа против иноземных захватчиков. Главной целью молодого султана, как и всего народа, была борьба против грозного врага. Абылай, дальновидный политик, понимал, что главной опасностью для Казахского ханства, находившегося в тисках двух крупных держав Цинской империи и России, являлись опустошительные вторжения джунгар. Поэтому он, как и многие другие влиятельные феодалы, держался пророссийской ориентации. К тому времени молодой султан Абылай уже успел прославиться как батыр, участник ряда сражений с ойратами. Он пользовался у народа и окружения хана Абулмамбета заслуженным авторитетом. Знатный чингизид был правителем бура-найманского и атыгаевского родов.
Сложная ситуация, сложившаяся в Среднем жузе после очередного ойратского вторжения, побудила хана Абулмамбета и султана Абылая присягнуть на верность Российской империи и принять подданство. Однако, несмотря на юридическое его оформление, большая часть территории Среднего жуза продолжала сохранять фактическую обособленность от России. Это, естественно, не устраивало Оренбургскую администрацию и Петербургский двор. Поэтому главной целью нового администратора — начальника Оренбургской (до этого — Киргиз- кайсацкой) комиссии князя В.Урусова являлось ускорение присоединения еще не признавших российской власти обширных районов на стыке Младшего и Среднего жузов.