Найбільшими елліністичними державами були Єгипет та держава Селевкідів. У Єгипті правив Птолемей Лаг на прізвисько », засновник династії Птолемеїв. Столиця держави Александрія стала найбільшим містом світу, яке сучасники порівнювали із центром Всесвіту. Уже в 3 ст. до н. е. Єгипет постачав продукти харчування всьому античному світу.
Головним суперником Єгипту була держава Селевкідів. Засновником держави був Селевк, один із колишніх охоронців Александра Маке-донського. Тут також було встановлено монархію. Самому Селевкові належать слова: «Завжди справедливо те, що встановлено царем». Час від часу різні частини держави проголошували незалежність. Наприкінці 3 ст. до н. е. від неї, зокрема, від’єдналася Парфія. У 83 р. до н. е. вірменський цар Тигран II завоював більшу частину держави Селевкідів, і лише невеличке володіння в Сирії проіснувало ще 20 років, після чого було завойоване Римом
Объяснение:
надеюсь
1. Розвиток української історичної науки. Шлях розвитку української історичної науки налічує вже майже тисячу років. Першими історичними творами були літописи. Батьком української історії сучасні історики вважають ченця Києво-Печерського монастиря Нестора. У 1113 р. Нестор склав літопис «Повість минулих літ». Його можна вважати істориком, тому що він, по-перше, описує не лише сучасні йому події, а й ті, що відбувалися за сотні років до нього. По-друге, він чітко визначив мету своєї праці: звідки пішла Руська земля, хто в ній почав спершу княжити і як Руська земля виникла. По-третє, він не лише оповідає про події, а й дає їм оцінку.
Твір Нестора-літописця мав важливе значення у вивченні історії. Він став головним, а іноді єдиним джерелом інформації про далекі часи. Невипадково сьогодні «Повість минулих літ» належить до списку 100 найвідоміших і найдавніших книг світу. Своєю працею Нестор заклав традицію літописання, яка тривала майже до кінця XVII ст. Наступні автори намагалися доповнити твір Нестора сучасними їм подіями.
Наприкінці XVII ст. почали з’являтися вже не літописи, а перші справді історичні дослідження. У 1672 р. ректор Києво-Могилянського колегіуму Феодосій Сафонович склав «Хроніку із літописців стародавніх». Перша частина цього твору охоплює історію Русі до кінця XIII ст., друга переважно розповідає про події, що відбувалися на українських землях протягом кінця XIII — XVII ст.
У 1674 р. з’явився короткий історичний огляд подій Русі та Московської держави — «Синопсис». Цей твір протягом декількох століть був своєрідним підручником з історії та витримав близько 30 видань. Багато істориків вважають, що автором «Синопсису» був архімандрит Києво-Печерської лаври Іннокентій Гізель.
На початку XVIII ст. була створена низка творів, які отримали узагальнену назву козацькі літописи. їхніми авторами були такі діячі козацької доби, як Р. Ракушка-Романовський, С. Величко та Г. Грабянка. Вони не описали події часів Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького та наступні події козацької доби, а намагалися пояснити їх.
