«Балканські війни» (1912–1913), два військові конфлікти, які позбавили Османську імперію майже всієї її території в Європі.
Перша Балканська війна велася між членами Балканської ліги - Сербією, Болгарією, Грецією та Чорногорією - та Османською імперією. Балканська ліга була утворена під егідою Російської імперії навесні 1912 року, щоб відтяти Македонію від Туреччини, яка вже була втягнена у війну з Італією. Чорногорія розпочала бойові дії, оголосивши війну Туреччині 8 жовтня 1912 року, а інші члени ліги пішли за цією ж заявою через 10 днів. Балканські союзники незабаром перемогли. Турецький крах був настільки повним, що всі сторони були готові укласти перемир'я 3 грудня 1912 р. У Лондоні розпочалася мирна конференція, але після перевороту турків у Константинополі в січні 1913 р. війна відновилася. Знову союзники перемогли: Іоанніна (Янина) відійшла до греків, а Адріанополь - до болгар. Відповідно до мирного договору, підписаного в Лондоні 30 травня 1913 року, Османська імперія втратила майже всю свою європейську територію, включаючи всю Македонію та Албанію. Європейські держави наполягали на незалежності Албанії, а Македонію слід було розділити між балканськими союзниками.
Друга Балканська війна почалася, коли Сербія, Греція та Румунія вступили у конфлікт з Болгарією з приводу розподілу їхніх спільних завоювань у Македонії. 1 червня 1913 р. Сербія та Греція уклали союз проти Болгарії, і війна почалася в ніч з 29 на 30 червня 1913 р., коли болгарський король Фердинанд наказав своїм військам атакувати сербські та грецькі сили в Македонії. Однак болгари зазнали поразки, і 10 серпня 1913 р. між учасниками бойових дій було підписано мирний договір. За умовами договору, Греція та Сербія розділили більшу частину Македонії між собою, залишивши Болгарії лише невелику область.
Загальні результати: в результаті Балканських воєн Греція здобула південну Македонію, а також острів Крит. Сербія здобула Косовський регіон і поширилася на північну та центральну Македонію. Албанія стала незалежною державою при німецькому князі.
«Балканські війни» (1912–1913), два військові конфлікти, які позбавили Османську імперію майже всієї її території в Європі.
Перша Балканська війна велася між членами Балканської ліги - Сербією, Болгарією, Грецією та Чорногорією - та Османською імперією. Балканська ліга була утворена під егідою Російської імперії навесні 1912 року, щоб відтяти Македонію від Туреччини, яка вже була втягнена у війну з Італією. Чорногорія розпочала бойові дії, оголосивши війну Туреччині 8 жовтня 1912 року, а інші члени ліги пішли за цією ж заявою через 10 днів. Балканські союзники незабаром перемогли. Турецький крах був настільки повним, що всі сторони були готові укласти перемир'я 3 грудня 1912 р. У Лондоні розпочалася мирна конференція, але після перевороту турків у Константинополі в січні 1913 р. війна відновилася. Знову союзники перемогли: Іоанніна (Янина) відійшла до греків, а Адріанополь - до болгар. Відповідно до мирного договору, підписаного в Лондоні 30 травня 1913 року, Османська імперія втратила майже всю свою європейську територію, включаючи всю Македонію та Албанію. Європейські держави наполягали на незалежності Албанії, а Македонію слід було розділити між балканськими союзниками.
Друга Балканська війна почалася, коли Сербія, Греція та Румунія вступили у конфлікт з Болгарією з приводу розподілу їхніх спільних завоювань у Македонії. 1 червня 1913 р. Сербія та Греція уклали союз проти Болгарії, і війна почалася в ніч з 29 на 30 червня 1913 р., коли болгарський король Фердинанд наказав своїм військам атакувати сербські та грецькі сили в Македонії. Однак болгари зазнали поразки, і 10 серпня 1913 р. між учасниками бойових дій було підписано мирний договір. За умовами договору, Греція та Сербія розділили більшу частину Македонії між собою, залишивши Болгарії лише невелику область.
Загальні результати: в результаті Балканських воєн Греція здобула південну Македонію, а також острів Крит. Сербія здобула Косовський регіон і поширилася на північну та центральну Македонію. Албанія стала незалежною державою при німецькому князі.
Крестьянская война 1773-1775 гг. была самой мощной . В ней участвовали сотни тысяч человек . Охваченная ею территория простиралась от Воронежско-Тамбовского края на Западе до Шадринска и Тюмени на востоке, от Каспия на юге до Нижнего Новгорода и Перми на севере. Эта крестьянская война характеризовалась более высокой степенью организованности восставших. Они копировали некоторые органы государственного управления России. При «императоре» существовали штаб, Военная коллегия с канцелярией, ставшая высшей гражданской и судебной властью на "освобожденной" восставшими территории. Главное войско делилось на полки, поддерживалась связь, в том числе посылкой письменных распоряжений, рапортов и других документов.