Герб:
Вообще понятие герб является исконно европейским. Свою историю оно берет в Средние века с появлением зажиточных королей, князей и рыцарей. Смысл его заключается в том, что он является отличительной чертой того или иного рода, либо государства; герб должен передаваться по наследству и быть незыблемой частью истории семьи. На Руси, к удивлению, либо из-за недостаточного влияния европейского общества, либо из-за народного менталитета, понятию герба практически не уделяли внимания. Как правило, русские князья рисовали отличительные рисунки в виде изображения святых, которые, по их мнению, придавали святую силу в войне с неприятелем. Впервые уже знакомый нам двуглавый орел появляется при царствовании Ивана III, который, взяв в жены византийскую принцессу Софию Палелог, дабы повысить международный авторитет Московского княжества, принимает в качестве государственного герба того самого двуглавого орла.
Всадник, размещенный на груди орла появляется чуть позже, во времена Ивана Грозного. Смысл добавления всадника заключался в том, что существовали 2 печати, которыми царь заверял все основные документы: большая и малая. Малая печать заверяла документ, и на каждую ее сторону помещались орел и всадник по отдельности. Дабы упростить процесс заверения документов, приняли решения объединить все в одно. Таким образом, появился прототип современного герба Российской Федерации.
На протяжении истории менялось количество корон, появление православных символов. Но завершающим моментом формирования символики стал 1667 год, в котором нашему «орлу» дали в когти скипетр и державу, как знак укрепления и развития самодержавия.
Флаг:
Официальной версии значения цветов на флаге России нет. Но есть несколько неофициальных. Согласно самой популярной:
белый цвет символизирует мир, чистоту и непорочность
синий - это цвет веры и верности
а красный цвет символизирует силу народа, его кровь, пролитую за отечество.
Объяснение:
на початку xx ст. в сфері художньої творчості — в літературі, архітектурі, живописі, музиці, театральному мистецтві — виникють течії, групи та школи, які прийнято позначати загальним терміном “модернізм” (сучасний, новий). модернізм не є спробою знайти щось спільне в роботі майстрів, навпаки, їх об’єднує ріноманітність і різноплановість. вкожній з цих течій присутній авангардизм, що являю собою форму зречення визнаних норм і традицій, бунт проти старих форм як i в мистецтвi, так й у життi взагалi. у той же час у рiзних майстрiв абсолютно рiзними були, з одного боку, цілі, а з iншого — тон і спрямованість протесту.
особливо цінуєтьсяунікальність, впровадження особливого, ні на кого не схожого образу, що пов’язано зі зміною в загальних естетичних нормах. навiдміну від старого пошуку прекрасного, коли все мистецтво минулого століття пронизане гуманізмом, в xx столітті, головним критерієм стає так звана потворність, зникаілісна людська особистість як ідея, що може призвести до зміни і основ творчості. натомість головною цінністю стає внутрішній світмитця, його право без обмежень вибирати способи вираження своїх переживань, асоціацій.
образотворче миcтецтво cтає cферою, де на початку cтоліття найбiльш очевидно проявляється протест, художній пошук і новаторство. основними напямками в цей час стає cюрреалізм і абстракціонізм.
повертаючить до художньої культури україни, потрібно зазначити, що тут на ситуацію впливає також і кардинальні політичні зміни, що стаються в 1917 році. в першій половині xx століття, ми охоплюємо три етапи розвитку української кольтури: дореволюційний (до 1917 року), короткий етап відновлення української державності, перемога лютневої революції 1917 р. в росії відкрила певні реальні можливості для відродження української культури (1917-1921 і власне радянський, я кий триває аж до 1991 року року (тут ми розглянемо добу злету 20-х рр. покоління «розстріляного відродження», яке вже в 30-ті рр. зазнало тотальних репресій не тільки проти митців, працівників культури, але й звичайних її носіїв).
на початку 20 століття на сцені українського живопису виступають такі митці як микола пимоненко (25 лютого 1862– 13 березня 1912), він зображує красу і мальовничість природи, а також український побут. найбільш відомі його роботи – «святочне ворожіння», «весілля в київській губернії», «сінокіс», «проводи рекрутів». загалом розвивається пейзажний живопис, серед пердставників якого виступає сергій васильківський (7 жовтня 1854 – 24 вересня 1917), який оспівує українську природу на своїх полотнах «отара в степу», «ранок», «козача левада», «степ на україні», «в запорізькому степу», «на харківщині», в цьому жанрі також виступають володимир орловський (20 січня 1842 – 19 лютого 1914) «затишшя», «повінь», «березовий гай»,
