в большинстве стран Западной и Центральной Европы происходил процесс разложения феодального строя и зарождались капиталистические отношения. Феодализм постепенно терял свои специфические черты: замкнутое натуральное хозяйство, личное крепостное право, монополию цехов в промышленном производстве. Возникают новые экономические формы: арендные отношения в деревне, развитие внецеховой промышленности и подчинение ее скупщику, дифференциация внутри самих цехов и т.д. Главными событиями в социально-экономической сфере этого периода стали: процесс первоначального накопления капитала, связанный с массовой экспроприацией непосредственных производителей, прежде всего крестьянства, и зарождением мировой колониальной системы; процесс возникновения и развития прогрессивных капиталистических форм производства, обмена и распределения - капиталистической мануфактуры в промышленности, буржуазного фермерства в деревне, торгово-банковских компаний капиталистического типа.
З початку XVIII ст. історія Криму тісно взаємопов’язана з устремлінням росіян на південь, що кінець кінцем призвело до приєднання Криму до Російської держави. Відносини Росії з Кримом розпочалися ще за Івана III, який 1474 р. уклав з Менглі-Гіреєм союз і пообіцяв притулок на випадок потреби.
З тих пір відносини підтримувалися постійно і носили то дружній, то войовничий характер. Головним предметом для дружніх стосунків була торгівля. Якщо ж виникали непорозуміння, які не могли владнати посли, кримці здійснювали набіги на російські землі. За часів Кримського ханства вони були дуже частими: 1532 р., 1535, 1536, 1562, 1571, 1591, 1592, 1595 р. і т. д. У XVII ст. набіги повторювалися все рідше. Це пояснювалося, з одного боку, розбратом у Криму і тим, що кримські хани змушені були брати участь у численних війнах, які вела Туреччина, з другого - тим, що Росія значно зміцнила до цього часу південний кордон рядом фортець і колонізувала його служилим елементом.
З кінця XVII ст., особливо після приєднання України, Росія починає активно прагнути на південь у Крим. Першою серйозною, хоча і невдалою спробою здійснити цей намір, якщо не враховувати маловідомий похід росіян у 1559 р., були кримські походи часів цариці Софії Олексіївни. Перед початком тієї війни Москва вимагала від Туреччини віддати Крим і обидві фортеці, що закривали виходи в Азовське і Чорне моря, а також виселити всіх татар із Криму.
Фактично вперше Росія офіційно заявила про свою південну політику. З цього часу кримські татари вже знали, чого вони можуть чекати від Росії. Однак похід під командуванням В. Голіцина 1687 р. був невдалим.