Объяснение:
На мою думку, Іван Грізний був досить могутнім правителем Московської держави. Він посів престол у трьох річному віці. Правив з 1533 року до 1584. Одним із перших його рішень було створити «Вибрану раду». до неї входили представники дворян, церкви, бояр. Саме ця рада розробляла проекти реформ, які мали на меті зміцнити дану державу та посилити владу царя. Також у 1550 році він затвердив все відомий новий збірник законів «Судебник». Саме він посилив централізацію державного управління. Також він підтвердив право селян переходу від одного господаря до іншого. Щоправда, це право діяло тільки один раз на рік - у Юріїв день. Також цей збір6ик законів збільшив суму, яку селяни мали сплачувати попередньому власнику. У 1556 році він видав «Уложення про службу» . Згідно з ним і дворяни-поміщики і бояри-вотчинники були зобов’язані пройти службу терміном 15 років. На мою думку, це було одним із найбільш гідних рішень. В загальному, саме ці реформи 50-х років 16ст. зміцнили владу царя. Іван Грізний усюди вбачав зраду, тому він карав винних, і навіть невинних. У 1564 році за його наказом була встановлена опричнина - це означало особливі володіння, які виділені в користування членам великокнязівському роду. Щоправда, вже у 1577 році цар раптово заборонив її, саме тоді він стратив багатьох опричників, та загалом заборонив про неї згадувати. Я вважаю, що саме опричника принесла велику користь царю. Наприклад, завдяки їй Іван Грозний посилив свою владу, та остаточно знищив боярську опозицію. Як щодо зовнішньої його політики, то для Московської держави об´єктом завоювань були сусідні території. У результаті війни 1548-1552 років він підкорив Казанське ханство. У 1556 році він без бою здобув Астраханське ханство. Згодом, він розпочав похід проти Кримського ханства, но він не мав ніякого успіху. Натомість кримський хан у 1571 році захопив та спалив Москву. Саме тоді цар вирішив спрямувати свої завойовування на захід. Тому, у 1558-1583 роках розпочалась Лівонська битва за вихід до Балтійського моря. Ця довготривала війна закінчилась поразкою для Московської держави. Результатами всіх цих подій були: значне збільшення території держави, виснаження сил в майже неперервних війнах. Тому з 1598 року Московську державу охопила криза, яка в історію увійшла як Смутні часи. Саме в той момент держава була на межі загибелі. Після смерті Івана Грозного престол посів бідний на розум його син Федір.
Середньовічні держави з'явилися в Західній Європі в IX-XIII ст. і прийняли формусеньоральной монархії. Вони відрізнялися крайнім ступенем економічної і політичної децентралізації. ДляXIII-XV вв.характерно становленіесословно-представницьких монархій. Це пов'язано з економічним підйомом, з ростом міст і розвитком торгового обороту, а також зі стадією первісного нагромадження капіталу. У теченіеXII-XIV ст. істотно змінюється економічний вигляд західноєвропейських держав. Велика частина міст перебувала на землі феодальних сеньйорів. Станова монархія (станово-представницька монархія)
- форма феодальної держави, при якій влада монарха поєднується з органами станового представництва дворян, духовенства і городян. Склалася в XIII-XIV ст. в ході формування загальнодержавних станів і органів станового представництва в Західній Європі (парламент в Англії, Генеральні штати у Франції, кортеси в Іспанії та ін.). У Росії станове представництво існувало у вигляді Земських соборів XVI-XVII ст. Станова монархія історично передує абсолютної.
Станово-представницька монархія-найважливіший етап в історії феодальної держави і права, відповідної епохи зрілого феодалізму.
Святой и разбойники Затем преподобный взял на себя подвиг столпничества. Каждую ночь он поднимался на огромный камень в лесу и молился с воздетыми руками. Днем же он молился в келье и на камне, который принес из леса, сходя с него лишь для краткого отдыха и подкрепления тела скудной пищей. Так было 1000 дней и ночей. Тогда к святому, работавшему на огороде, были посланы разбойники. Они потребовали от него деньги. У преподобного был в руках топор, он был физически силен и мог бы обороняться, но не захотел этого делать. Опустив топор, Серафим сказал: «Делайте, что вам надобно». Разбойники стали бить преподобного, обухом проломили голову, сломали несколько ребер, потом, связав его, хотели бросить в реку, но сначала обыскали келью в поисках денег. Все сокрушив и ничего не найдя в ней, кроме иконы и нескольких картофелин, они устыдились злодеяния и ушли. Преподобный, придя в сознание, дополз до кельи и, жестоко страдая, пролежал всю ночь.Наутро с великим трудом он добрел до обители. Братия ужаснулись, увидев израненного подвижника. Восемь суток пролежал преподобный. Но не от врачей получил исцеление: Царица Небесная явилась ему во сне с апостолами Петром и Иоанном. Коснувшись головы, Пресвятая Дева вновь даровала ему исцеление. После избиения преподобный остался навсегда согбенным, ходил, опираясь на посох или топорик,
Чудотворец Серафим Преподобный открыл двери своей кельи для всех. Старец видел сердца людей, исцеляя душевные и телесные болезни молитвой и благодатным словом. Он обращался к людям «радость моя, сокровище мое». Серафим посещал свою пустынную келью и родник, называемый Богословским. Он всегда нес за плечами котомку с камнями и на вопрос «Зачем?» смиренно отвечал: «Томлю томящего меня».В последний период земной жизни преподобный Серафим особенно заботился о любимом детище – Дивеевской женской обители. Ученики и духовные друзья святому – Михаил Мантуров, исцеленный преподобным от тяжкой болезни, принял на себя подвиг добровольной нищеты. А его сестра Елена добровольно согласилась умереть из послушания старцу за своего брата, который был еще нужен в этой жизни. Один исцеленный Серафимом видел его стоявшим на воздухе во время молитвы. Святой строго запретил рассказывать об этом ранее его смерти. Все чтили преподобного как чудотворца.В последний год жизни Серафим стал заметно слабеть и говорил о близкой кончине. Его часто видели у гроба, стоявшего в сенях его кельи и приготовленного им для себя. Преподобный сам указал место, где его следовало похоронить, – близ алтаря Успенского собора. 1 января 1833 года преподобный Серафим в последний раз пришел в церковь к литургии и причастился, после чего благословил братию и простился. На следующее утро келейник преподобного, отец Павел, почувствовал запах гари, исходивший из кельи святого – там всегда горели свечи, и Серафим говорил: «Пока я жив, пожара не будет, а когда я умру, кончина моя откроется пожаром». Когда открыли двери, оказалось, что тлели книги и другие вещи. Сам преподобный стоял на коленях перед иконой Божьей Матери в молитвенном положении, но уже бездыханный. Огонь не тронул тело старца.