1849 народився Богдан Ханенко, промисловець, колекціонер, меценат, головний організатор Національного художнього музею. Навчався у Москві: спершу в гімназії, а потім – на юридичному факультеті університету. Здобувши звання кандидата права, переїхав до Петербурга, де вступив на службу до департаменту юстиції. Тут захопився колекціонуванням художніх творів. Вивчав історію мистецтва, бував на виставках, багато часу проводив у Ермітажі. Товаришував із Шишкіним, бував у Крамського та Айвазовського. 1876 Б. Ханенко призначений членом окружного суду у Варшаві, жив у Польщі. Вийшовши у відставку подорожував Західною Європою. З кінця 1880-х років оселився в Києві. Діяльність Б. Ханенка поширюється у кількох напрямках: сільськогосподарське і промислове підприємництво, фінанси, державна законотворчість, благодійництво, охорона здоров’я, народна освіта, історія, мистецтво. Він очолює Управління справами буряко-цукрових та рафінадних заводів братів Терещенків (своїх родичів з боку дружини), входить до складу управлінь кількох київських банків. Відомий як власник та дослідник цінних зібрань предметів археології та світового мистецтва, упорядник і видавець наукових каталогів (у тому числі французькою мовою), спонсор археологічних досліджень в Києві та по Україні, Ханенко у 1890-х роках очолив і довів до успішного завершення справу організації відкриття у Києві першого публічного музею (сьогодні в цій будівлі розміщується Національний художній музей України). Туди він передав значну частину своєї колекції – зокрема, безцінну археологічну збірку (3145 предметів). Видав збірник "Старожитності Подніпров'я". Був членом Археологічної комісії, Київського товариства старожитностей і мистецтв, Історичного товариства Нестора Літописця, почесним членом Імператорської Академії мистецтв. Незадовго до своєї смерті, Ханенко залишає заповіт, в якому доручає дружині підготувати й передати громаді міста його колекцію мистецтва, а згодом – увесь маєток та книгозбірню, а також великий прибутковий будинок по сусідству – для створення та підтримки існування в Києві музею світового мистецтва.
Підготовано за матеріалом сайту Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків
1.Возник слой служилых людей
2.Был ограничен переход крестьян от одного хозяина к другому
Объяснение:
Книгопечатание появилось на Руси во второй половине XVI века.
У восточных славян окончательный переход к соседской общине произошел в VII веке (в некоторых источниках её называют «вервь»).
Русь не приняла Флорентийскую унию.
По Судебнику 1497 года переход крестьян от одного хозяина к другому был ограничен.
Первое официальное упоминание в российских источниках о «казаках» относится к XVI веку, в частности, в грамоте ногайского князя Юсуфа русскому царю Ивану Грозному.
При Иване III территория Московского государства значительно расширилась, новые территории государь давал служилым людям за службу.
Широко развилось, как боевое знамя.
Земля волнуется - с шатнувшихся колонн
Кумиры падают! Народ, гонимый страхом,
Толпами, стар и млад, под воспаленным прахом,
Под каменным дождем бежит из града вон. Действительно, мировая слава брюлловской картины навсегда уничтожила пренебрежительное отношение к русским художникам, которое существовало даже в самой России. В глазах современников произведение Карла Брюллова было доказательством самобытности национального художественного гения. Брюллова сравнивали с великими итальянскими мастерами. Поэты посвящали ему стихи. Его приветствовали аплодисментами на улице и в театре. Спустя год Французская Академия искусств присудила художнику за картину золотую медаль после ее участия в Парижском Салоне.