ПРИЧИНА 1. ПОЛІТИЧНА КРИЗА До моменту приходу монголів Русь була розколотою, і значення Києва знизилося. Місто зберігає свій престиж, але володіння ним більше не означає верховенства над іншими князівствами. До монголів Київ двічі штурмують і грабують удільні князі: в 1169 році син володимиро-суздальського князя Мстислав Андрійович; в 1203-му – овруцький князь Рюрик Ростиславич. Рідко кому в цей час вдається затриматися в Києві довше року. Місцеві завойовники опираються на нечисленні дружини і при появі під стінами більшого війська одразу тікають в свої спадкові землі. Серйозним ремонтом міських укріплень ніхто не займається. Коли підходять монголи, в Києві взагалі немає князя. Місто належить Данилу Романовичу, правителю далекого Галицько-Волинського князівства. Він залишив в Києві намісника – тисяцького Дмитра. Той не міг ані надихнути жителів міста опиратися загарбникам, ані залучити для оборони необхідні ресурси.
ПРИЧИНА 2. ЗАСТАРІЛА ФОРТИФІКАЦІЯ Київ складався з Верхнього міста і Подолу. Верхнє місто було розташоване на височині з крутими схилами і оперезане двома лініями укріплень. Його захищав вал товщиною 30 і заввишки 12 м. Під валом був рів, нагорі – дерев’яна стіна з галереєю для гарнізону. Для захисту від підпалу її мастили глиною і білили вапном. Натомість Поділ, торговий район на березі Дніпра, залишався практично беззахисним. Фортифікацію Києва розробляли двісті років тому, за Володимира Хрестителя і Ярослава Мудрого. Тоді місту загрожували слов’янські князі і племена причорноморських кочівників, які не мали облогових машин і досвіду штурму фортець. Протистояти Батию було значно складніше. Монголи запозичили інженерні знання Китаю і цивілізацій Середньої Азії. Проти міського валу вони виставили армаду з 32-х каменокидальних машин. «Укріплення вони завойовують наступним чином. Якщо трапляється фортеця, вони оточують її; мало того, іноді вони так обгороджують її, що ніхто не може увійти або вийти; при цьому вони дуже хоробро б’ються знаряддями і стрілами і ні на один день або на ніч не припиняють битви, щоби ті, хто перебувають на укріпленнях, не мали відпочинку; самі ж татари відпочивають, бо розділяють війська, і одне змінює в бою інше, так що вони не дуже втомлюються», – розповідав італійський монах Плано Карпіні, який відвідав в 13 столітті Монгольську імперію
ПРИЧИНА 3. НІКОМУ ВОЮВАТИ Після загибелі дев’яти князів у битві на річці Калці 1223 року на Русі не залишилося досвідчених полководців, здатних керувати великою армією. Та й великої армії не було: позначалася роз’єднаність князів. Історики оцінюють кількість захисників Києва у 4-5 тисяч, серед яких було лише кількасот професійних дружинників тисяцького Дмитра. Сформоване з городян нечисленне ополчення не могло втримати вали протяжністю близько 3,5 км. Більшість киян були озброєні лише списами та сокирами. Частина жителів Києва втекли з міста в навколишні ліси. Залишилися переважно заможні люди з челяддю. Так само сильно, як монголів, вони боялися пограбування своїх садиб місцевою біднотою.
ПРИЧИНА 4. СИЛА МОНГОЛІВ Армія Батия налічувала до 40-50 тисяч бійців. Кожен мав 2-3 лука і 60-100 стріл, здатних пробити лати за три сотні кроків. Обладунки важкої монгольської кавалерії виготовляли з листкових пластин буйволячої шкіри, вкритих водовідштовхувальним лаком. За міцністю вони не поступалися залізу, але були значно легшими. З лози плели легкі щити. Для відбиття ударів в центрі кріпився металевий виступ. Під час штурму фортець монголи використовували требушети (метальні машини з протвагами), вихорові катапульти (каменомети кругової дії на вертикальному опорному стовпі) і бліди (легкі каменомети з метальним важелем). Найбільш потужними були каменомети китайського типу. Їхній важіль складався з кількох жердин, а натяжну мотузку тягнули дві людини. До 1240 року монголи, крім кочових племен і дрібних народів, перемогли китайську імперію Цзінь, Кара-киданьске ханство, величезну Хорезмську державу і волзьких булгар.
ПРИЧИНА 5. ВІДСУТНІСТЬ ДО Перед вторгненням Батия два руських правителі спробували заручитися підтримкою угорського короля Бели IV. Першим укласти військово-династичний союз запропонував чернігівський князь Михайло Всеволодович. Король відмовив, оскільки не сприймав монгольську небезпеку всерйоз. Потім в Пешт прибув галицько-волинський князь Данило Романович з сином Левом. Він не отримав війська і навіть не зміг пробитися назад в рідні землі. Пізніше Данило Галицький так само безуспішно шукав союзу з князем Конрадом I Мазовецьким в Польщі. Під час монгольської навали в Угорщину король Бела IV сам до у герцога Бабенберга, правителя Священної Римської імперії Фрідріха II Гогенштауфена і папи римського Григорія IX. Але до не прийде.
В XVIII веке Англия, после двух революций окончательно сформировавшая свой политический строй, ведет планомерную политику расширения торговли и колоний. Островное положение Англии оберегает ее от нападений со стороны Европы. Поэтому все свои усилия она направляет на заморские предприятия, ограничиваясь в Европе политическими комбинациями, о которых Бисмарк впоследствии сказал: «Политика Англии всегда заключалась в том, чтобы найти такого дурака в Европе, который своими боками защищал бы английские интересы». Это была политика найма «друзей» и натравливания их на своего главного врага, каким в XVIII веке для Англии стала Франция.
XVIII век — время, которое создало великую Английскую империю, — был временем ожесточенного поединка за эту империю между Францией и Англией. В течение XVI века Англия нанесла смертельный удар Испании; в XVII веке она победила Голландию, которая в XVIII веке стала уступать Англии и в торговом отношении. Но существовала еще Франция — величайшая держава континента, которая приобрела в XVII веке огромные территории в Америке и протягивала руки к Индии. Французы утвердились, далее, на Антильских островах. В середине века Франция явно начинала наступать на Англию и грозила вырвать у нее гегемонию на море. Французский министр Машо (1745—1757 гг.), желая поддержать отечественное мореходство, повысил пошлины с иностранных кораблей до 5 ливров с тонны. В начале 50-х годов XVIII века Франция усиленно строила военный флот и пополняла арсеналы вооружением: в 1756 г. французский флот почти равнялся английскому. В первую половину XVIII века в английском парламенте господствовала партия вигов; эта партия не желала осложнять капиталистическое преуспевание страны внешними конфликтами. «Если придут французы, платить им я буду, но драться — покорно благодарю!» — таков был лозунг этого времени. Однако французские успехи скоро вызвали возбуждение в господствующем классе Англии. Пора мирных отношений с беспокойным соседом миновала. Вдохновителем непримиримой борьбы против Франции стал Уильям Питт Старший.
