ФИНАНСОВЫЕ РЕФОРМЫ
60-х гг. 19 в. в России - бурж. реформы, заключавшиеся в установлении гласности бюджета, преобразовании финанс. контроля, изменении налоговой системы, введении бюджетного и кассового единства и т. п. Инициатором большинства реформ, проводившихся при мин. финансов А. М. Княжевиче (1858-62) и М. X. Рейтерне (1862-78), был чиновник гос. контроля В. А. Татаринов (1863-71 - гос. контролер). 22 мая 1862 были введены "Правила о составлении, рассмотрении, утверждении и исполнении государственной росписи и финансовых смет министерств и главных управлений". Все ведомства должны были составлять ежегодно сметы по установленной форме и с подробными указаниями отд. статей и параграфов расходов (ранее в гос. росписи указывалась лишь общая сумма расходов и доходов). Общая подробная роспись бюджета гос-ва составлялась мин-вом финансов, затем утверждалась Государственным советом и императором, после чего становилась законом. Вводилось единство кассы: все гос. доходы сосредоточивались в кассах Гос. казначейства мин-ва финансов. Из них в соответствии с бюджетными сметами и кассовыми расписаниями производились расходы. Это единство касс было введено в 1864-68. С проведением этой реформы возросло значение финанс. гос. контроля, к-рый ежегодно проверял законность проекта росписи доходов и расходов до его рассмотрения в Гос. совете. С 1862 бюджет стал гласным и гос. роспись стала публиковаться. Гос. контроль ежегодно представлял Гос. совету отчет об исполнении финанс. сметы за год. С 1 янв. 1865 были созданы местные органы Гос. контроля - контрольные палаты. В нач. 60-х гг. были отменены винные откупа. С 1 янв. 1863 начал вводиться (завершено к 1887) акцизный сбор на произ-во спиртных напитков, а в 1866 - акциз на табак. Для взимания акциза были созданы губ. и окружные акцизные управления. Департамент разных податей и сборов мин-ва финансов был разделен (в мае 1863) на департаменты неокладных сборов (косвенные налоги) и окладных сборов (прямые налоги). Частью финанс. реформ было учреждение Государственного банка России (31 мая 1860) и образование (2 авг. 1862) в мин-ве финансов Главного выкупного учреждения для проведения выкупной операции.Ф. р., как все проводившиеся царизмом в 60-е гг. бурж. реформы, были непоследовательны и сохранили немало от дореформенных порядков. Так, в системе прямых налогов сохранялся до 1883 и осн. налог рус. феод. гос-ва - подушная подать; ревизия Гос. контроля распространялась не на все ведомства и т. д. Не была реализована денежная реформа 1862. Предусмотренный ею размен бумажных денег на золото и серебро пришлось прекратить 5 дек. 1863 из-за недостатка металлич. фонда. Созданная Ф. р. система сохранялась с нек-рыми изменениями (в 80-90-х гг. и 1906) до 1917.
Самійло Васильович Величко (* 11 лютого 1670, с. Жуки, нині Полтавський район, Полтавська область, Україна —† після 1728, там само) — український козацько-старшинський літописець.
Величко є автором першого систематичного викладу історії української козацької держави, при написанні якого використано значну кількість українських, польських, та німецьких джерел, широке коло документів Генеральної Військової Канцелярії. Для написання Літопису Самійла Величка він користувався різними джерелами: народними переказами, іншими козацькими літописами, творами іноземних істориків, архівними документами, листами, реєстрами тощо. Автентичність численних документів, наведених у літописі, істориками не заперечується; частина з них відома й з інших джерел.
Літопис складається з 4 частин:
перша — «Сказание о войне казацкой з поляками через Зеновія Богдана Хмельницького…» — змальовує події 1648–1659 років, окремими епізодами сягаючи у 1620 рік, Описуючи війну Якова Остряниці 1638 року, Величко додає до автентичного джерела, яким користувався, — щоденника польського хроніста Шимона Окольського — власний коментар;
друга і третя частини, які охоплюють 1660–1686 та 1687–1700 роки, названі «Повествования летописная с малороссийских и иных отчасти поведениях собранная и зде описанная», містять значну кількість власних Величка і ґрунтуються на документах гетьманської канцелярії;
у 4-й частині зібрано додатки з різних документів XVII століття.
Літопис Величка написаний українською літературною мовою XVIII століття з елементами народної мови. Повний текст його не зберігся. Літопис є одним з найголовніших і найвірогідніших творів української історіографії 2-ї половини 17 — початку 18 століття.
Головна праця Самійла Величка була видана Київською Археографічною комісією лише у 1848–1864 роках під назвою «Летопись событий в юго-западной России в 17 в.», тт. I—IV (1848, 1851, 1855, 1864 рр.).
Величку також належить переклад «Космографії», яку він, уже сліпий, продиктував 1728. На думку деяких істориків, він написав лише передмову до цієї праці.
