ответ:Перехід до капіталістичних відносин у ХVІ–ХVІІІ ст. вніс суттєві зміни в повсякденне життя тогочасної людини.
Торгові стосунки сприяли збільшенню кількості доріг, морських шляхів. Для відносин зі Сходом зберігає свою актуальність Великий Шовковий Шлях, торгові шляхи в Середземному морі. Поява кораблів нового зразка відкрила дорогу в Атлантичний та Індійський океани. Людина вийшла в Тихий океан, змогла здійснити навколосвітню подорож.
Збільшується кількість міст та чисельність населення в них. Змінюється їхній зовнішній вигляд. Боротьба міст проти феодалів, Магдебурзьке право приводили до появи органів місцевого самоврядування. Для них у центрі міста будувалися ратуші. Ці будівлі обов’язково мали великий годинник, який було видно й чутно на досить далекій відстані. Значно менше будується феодальних замків. Їх замінили гарно оздоблені маєтки дворян.
В архітектурі панував стиль бароко. Розписи на стінах, позолочена ліпнина, м’які меблі обов’язково прикрашали будинки, виконані в такому стилі. Для житла буржуазії були характерні простота й доцільність. Стіл, кілька стільців, легке крісло, бюро для паперів, шафи з посудом, камін, прикрашений різнокольоровою керамічною плиткою, — ось такий інтер’єр був властивий для помешкань банкірів, торгівців, дрібних чиновників, власників мануфактур. Житло селян у цей час майже не змінилося порівняно із середньовіччям.
Під час хрестових походів європейці познайомилися з побутом ісламського світу. Повернувшись у Європу, хрестоносці принесли з собою культуру щоденного омивання свого тіла, окремих для жінок та чоловіків лазень, зручний домашній одяг. У деяких містах існував водогін, але каналізації так і не було. Нечистоти виливалися безпосередньо на вулицю.
Формуються правила етикету, культура вживання їжі. Заможні люди старалися наймати досвідчених кухарів для приготування вишуканих страв з овочів, риби, м’яса. У містах існували крамниці, у яких завжди можна було придбати гарячі хлібні вироби.
Стиль бароко наклав відбиток на зовнішній вигляд людини. Відповідно до тогочасної моди жінки активно користувалися пудрою та рум’янами. Одяг прикрашали коштовним камінням, золотим гаптуванням, мереживом, пір’ям. Стали популярними перуки, які присипали пудрою. На відміну від дворян, буржуа-протестанти носили простий одяг темних кольорів, але прикрашали своє вбрання сніжно білою краваткою.
Объяснение:
Ідеолог фашизму. Його пропагандистський талант був настільки великим, що опозиції до нього майже не існувало. Володів ораторським мистецтвом.
Спочатку він користувався підтримкою парламентських лібералів. З їхньою до він запровадив жорстку цензуру та змінив виборчі методи так, що протягом 1925–1926 років зміг зібрати в своїх руках диктаторські повноваження та розпустити всі інші партії. Вміло використовуючи свій абсолютний контроль над пресою, він поступово побудував собі імідж «Провідника», людини, яка завжди має рацію та може вирішити всі проблеми політики та економіки. Італія швидко перетворилася на поліційну державу. З тими, хто намагався чинити йому опір, як, наприклад, соціаліст Джакомо Маттеотті, Муссоліні був безжалісний. Але його пропагандистський талант був настільки великим, що опозиції до нього майже не існувало.
У різний час, починаючи з 1922-го року, Муссоліні особисто керував міністерствами внутрішніх справ, зовнішніх справ, колоній, підприємництва, армії та інших військових формувань та суспільних робіт. Іноді в його руках було сконцентровано до семи посад на додачу до прем'єрської. Також він продовжував залишатися головою Фашистської партії (сформованої в 1921 році) та озброєної фашистської міліції. Концентрація такої влади в одних руках відбувалася ціною створення надмірно централізованої, неефективної та корумпованої держави.
У 1924 році була спроба італійських парламентаріїв об'єднатись проти фашизму (так званий Авентинський блок), але роз'єднаність опозиції дала змогу Муссоліні розгромити будь-який політичний опір повністю.
Муссоліні виголошує промову
Під диктаторством Муссоліні парламентську систему було практично скасовано. Закони довільно переписувалися. Всі вчителі в школах та університетах мали присягати на вірність фашистському режиму. Муссоліні сам призначав редакторів всіх газет, а кожний журналіст мусив мати сертифікат від фашистської партії, щоб мати можливість працювати за професією. Профспілки були позбавлені своєї незалежності та були інтегровані в те, що називалося «корпоративною системою». Метою, якої так і не було досягнуто, було помістити кожного італійця в яку-небудь професійну організацію чи «корпорацію», які всі були під державним контролем.
Муссоліні віддячив тим, хто його фінансував, перевівши певну кількість промислових галузей з державної власності у приватну. Але у 1930-х роках він почав повертатися до протилежної крайності жорсткого державного контролю над промисловістю. Великі кошти йшли на суспільні витрати. Але економіка страждала від його надмірних зусиль зробити Королівство Італія самодостатнім. Королівству Італія не вистачало ресурсів на надмірну індустріалізацію.
У зовнішній політиці Муссоліні швидко перейшов від пацифістського антиімперіалізму до крайньої форми агресивного націоналізму. Одним із перших прикладів цього було його бомбардування Корфу 1923 року. Після того він успішно встановив маріонетковий режим в Албанії та завоював Лівію. Його мрією було зробити Середземне море mare nostrum («нашим морем»).
1935-го року на конференції у Стрезі він допоміг створити антигітлерівський фронт, щоб захистити незалежність Австрійської республіки. Але його успішній війні проти Ефіопської імперії чинила опір Ліга Націй, і він був змушений шукати союзу з Третім Рейхом, яка вийшла з Ліги 1933-го року. Його активне втручання в Громадянську війну в Іспанії у 1936–1939-х рр. на боці генерала Франсіско Франко виключило будь-яку можливість примирення з Французькою республікою та Великою Британією. В результаті цього він мусив змиритися з нацистським аншлюсом Австрійської республіки та розділом Чехословацької республіки 1939-го року. На Мюнхенській конференції у вересні 1938-го року він виступав як поміркований політик, що прагне до миру в Європі. Але його «вісь» з Третім Рейхом отримала фактичне підтвердження у вигляді «Сталевого пакту» з Гітлером у травні 1939-го року. Явно будучи підпорядкованим партнером, Муссоліні вслід за нацистами запровадив нацистську політику, яка призвела до переслідування євреїв та створення системи апартеїду в Італійській імперії.
После его кончины было написано "Похвальное слово"