Реформи 70-80-х pp. Особливості економічного розвитку
На відміну від Китаю, де традиціоналізм і консерватизм перешкоджали прийняттю європейських нововведень, молодий імператор Міцухіто рішуче вдався до творчого запозичення досвіду Європи. Японська цивілізація виявилася сприйнятливою для зовнішніх впливів.
Розвиток Японії в останній третині XIX ст. прискорився. Реставрація влади імператора супроводжувалась усуненням від управління державою тих великих землевласників, які чинили опір проведенню актуальних реформ. Очолений імператором уряд спирався на підприємницькі кола І нових землевласників, які були пов'язані переважно з сільським господарством, торгівлею та лихварством. Це обумовило характер реформ.
Важливу роль у послабленні впливу великих землевласників (князів) відіграла аграрна реформа, за якою частина землі відійшла до селян. Унаслідок реформи селяни отримали в приватну власність ті ділянки землі, що їх вони обробляли. Замість натурального податку було введено єдиний поземельний у розмірі 3% од вартості землі. Та навіть такий незначний податок виявився непідсильним для селян, бо вартість землі в Японії була дуже високою. Для сплати податку доводилося продавати до 50% урожаю. Зрештою, до 1890 р. 67% селян змушені були продати свої ділянки.
І все ж реформа дала простір для розвитку товарного виробництва.
Не забарилась і військова реформа. Армія комплектувалася на основі загальної військової повинності. Було створено військові академії та інші навчальні заклади. Офіцерський корпус комплектувався з самураїв. Японія готувалася до здійснення широкомасштабних планів експансії на материку.
Знищення князівств, введення префектур дозволило подолати роздробленість країни і консолідувати загальнонаціональний ринок (адміністративна реформа).
Реформи 70-80-х pp. вирвали Японію з міжнародної ізоляції, долучили до світового господарства, сприяли формуванню індустріального суспільства і політичному розвиткові. Слабкість підприємницького капіталу обумовила провідну роль держави у створенні великих підприємств та арсеналів. Острівна країна субсидіюванням заохочувала розвиток своєї промисловості, віддаючи перевагу фірмам, які працювали на потреби армії та флоту. У 80-90-х pp. чимало державних фабрик І заводів було передано в оренду або продано приватним особам на пільгових умовах. Утворилися великі фірми ("Міцуї", "Міцубісі", "Ясуда", "Асано"). Підприємства часто передавалися до рук землевласників, вищих службовців. Так складався тісний зв'язок імператорського двору, землевласників і підприємців. За рахунок держави було створено систему транспорту і зв'язку. А втім, у промисловості домінували дрібні підприємства. Рівнем технічного розвитку Японія значно поступалася європейським державам.
Зростання японської промисловості
Роки
Виробництво (у тис. т)
вугілля
чавуну
сталі
1895
4773
25
1
1913
21 316
240
255
Індустріальний розвиток відчутно змінив .соціальну структуру японського суспільства. Формувався клас підприємців. У систему найманої праці втягувалася дедалі більша частина населення. Переплетення інтересів імператорського двору, землевласників і промисловців, жорсткі методи експлуатації населення, орієнтація на континентальну територіальну експансію визначили своєрідність японського розвитку індустріального суспільства. Зовнішньополітична експансія в Японії набула чолового значення як національна стратегія модернізації суспільства.
Веротерпимость — признание за каждым гражданином права исповедовать любую религию, терпимоеотношение к религиозному инакомыслию. веротерпимость является ранним проявлениемтолерантности, умения признавать и уважать чужую точку зрения. она может иметь избирательный характери распространяться не на все, а только на некоторые религии, тогда как по отношению к другим, а также поотношению к атеизму или иным формам не-религиозного сознания будет сохранять нетерпимость. вязыческих культурах, когда каждый народ поклонялся “своим” богам, сферой проявления веротерпимостибыло отношение к “чужим” богам. примером такой веротерпимости в античном мире может служить римскаяимперия, в которой по политическим соображениям государство позволяло покоренным сохранятьсвои культы (и даже не препятствовало их распространению), хотя возникавшее христианство оставалосьисключением из этого правила и, опять-таки по политическим мотивам, было религией запрещенной. миланский эдикт 313 г. распространил принцип терпимости, которой пользовались старые культы, и нахристианство. однако стремление обеспечить единство империи с единой и длявсех подданных обязательной христианской религии вскоре приволок запрещению языческих культов. христианские схизматики и еретики также стали преследоваться законом. абсолютистские притязанияхристианской церкви основывались на представлении, что истинной может быть только одна вера, что всякоеотступление от того, чему учит церковь, ересь и безбожие, делают спасение души невозможным. христианскому средневековью идея веротерпимости была чужда. союз “алтаря и трона” означал, что ересьдолжна рассматриваться как государственное преступление. преследования религиозного инакомыслия состороны светских и церковных властей в свою очередь разжигали фанатизм среди гонимых за веру, сеялирелигиозную рознь и нетерпимость .
