Наполеон I Бонапарт (1769-1821) - император Франции, полководец, государственный деятель, один из наиболее выдающихся деятелей в истории Западной Европы. Участвовал в Великой французской революции, в разгроме мятежа 13 вандемьера, командовал Итальянской армией, возглавлял военную экспедицию в Египет. В 1799 года произвел переворот 18-19 брюмера и стал первым консулом. Провел ряд реформ, которые вывели Францию из глубокого кризиса. В 1804 году был провозглашен императором. Развязал общеевропейскую войну, которая была достаточно удачной для Франции. Его внутренняя сила, смелость, военное мастерство сделали из Франции одну из самых сильных держав того времени. Однако потерпел поражение в ходе войны 1812 года против Российской империи и в битве при Ватерлоо 1815 года вынужден был отречься от престола.
три основных битвы Наполеона:
1)Бородинская битва (1812)
2)Битва народов (1813)
3)Битва при Ватерлоо (1815) -Данная битва стала последней, которая сразила Наполеона. Первый раз Наполеон был повержен еще годом ранее. Битва вовлекла в себя практически 200 тысяч человек, в их числе были войны из Британии, Пруссии и Нидерландов. Так при численном превосходстве, союзники смогли разгромить армию Наполеона, и таким образом он уже был окончательно повержен и выслан на остров Святой Елены.
Объяснение:
Данило Галицький – руський король з династії Романовичів, правитель Галицько-Волинського князівства, король Русі, якого вважають національним героєм України.
Син князя Романа Мстиславича Великого та (як припускають) візантійської принцеси, доньки імператора Ісаака ІІ Ангела — Єфросинії-Анни. Належав до старшої на Русі гілки роду Мономаховичів, династії Романовичів.
Після тривалої та напруженої боротьби відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену його батьком Романом Великим. З перемінним успіхом чинив упертий опір монгольській експансії, одночасно нейтралізуючи військові спроби західних сусідів втручатися у внутрішні справи його держави.
Він був єдиним серед українських князів періоду феодальної роздробленості, хто зумів об’єднати під своєю владою більшість етнічних українських земель. При ньому міжусобиці в наших землях практично закінчилися, а напади поляків, угорців, литовців і половців поступово відійшли в минуле. При ньому Галицька Русь стала одною з найбагатших держав в Європі, оскільки князь Данило зумів ефективно використовувати всі переваги вигідного географічного положення своїх земель, а також найбільших родовищ солі.
Все його життя – це боротьба за захист українських земель від численних завойовників. В 19 років (1223) – один з ініціаторів битви на Калці з монголо-татарами, який вважав, що захищати Батьківщину потрібно на далеких підступах, а не тільки на власній землі. На жаль, князя Данила підтримали не всі, і битва на Калці була програна; у 37 років (1240) великий князь Київський, який дав бій монголо-татарам, зумів отримати більш “м’яку залежність” від Орди, ніж інші давньоруські землі; в 50 років офіційний “Король Русі” (аж до смерті у 1264), який отримав титул короля за союз проти монголо-татар. Майбутній король землі Галицької був старшим сином князя Романа Мстиславовича і його дружини Анни.
Данило Романович завжди відрізнявся небувалою особистою відвагою. Молодий князь був сміливий, рішучий, щасливий, до того ж мав репутацію безстрашного бійця. У битві на річці Калка князь волинський Данило рухався зі своїм військом в авангарді. Постійно ходив на вилазки і в розвідку, саме він захопив перших полонених татар. А під час самої битви першим кинувся в саму гущу ворогів і отримав важке поранення в груди.
У 1245 році відбулася битва на річці Сан, в Галицькій землі. Князі Данило і Василько Романовичі протистояли польсько-угорській армії, яку привів на Русь їх суперник князь Ростислав. Один з ворожих полків очолював відомий угорський воєвода Фірлей, який хвалився перед військом, кажучи, що русичі ніколи не витримують довгого бою. Але за свою зухвалість і самовпевненість він був жорстоко покараний галицькими воїнами. Сам князь Данило розсіяв угорський полк, захопив прапор і розірвав його навпіл. Поразка іноземних армій було повною: сам же воєвода Фірлей потрапив у полон і був там страчений.
Реформував військо, створивши важко озброєну піхоту з селян, приборкав боярство.
Проводив активну прозахідну політику. Під його владою поширювалися західноєвропейські культурні впливи, прищеплювалися відповідні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст. Побудував ряд нових міст (Холм, Львів тощо), переніс столицю з Галича — міста боярських заколотів — до Холма.
Для зміцнення міжнародного авторитету держави 1246 року заснував у Галичі церковну православну митрополію, що перебрала на себе функції загальноруської. Митрополитом було призначено одного з подвижників князя — печатника Кирила.
1264 року король занедужав і помер у Холмі, де був похований у церкві святої Богородиці, яку збудували за його життя. Літописець, оплакуючи його смерть, назвав його «другим по Соломонові».
Вимушене підпорядкування татарам обтяжувало князя. Він проводив походи на прикордонні з татарами землі по річках Случ і Горинь — проти так званих «татарських людей», будував укріплення (Кременець і Данилів так і не були взяті татарами), розпочав реорганізацію війська, ударною силою якого стала важко озброєна кінна дружина, а також селянське і міщанське ополчення, шукав союзу з Заходом, зокрема, схилявся до пропозицій, що надходили від папи Іннокентія IV. Папський посол Плано Карпіні дорогою в Орду розмовляв з Васильком про поєднання церков (1246). Сам Данило погодився прийняти від Папи королівський вінець, і в грудні 1253 року (січні 1254) був коронований в Дорогочині.
З усіх зовнішніх дій найуспішнішим був його похід на ятвягів, яких вдалося нарешті змусити платити данину.
Зміцнення великокняжої влади у Волинсько-Галицкому князівстві за часів Данила було тимчасовим явищем. За правління його наступників відновилися тенденції до феодальної роздрібленості, які провокувала боярська верхівка.
Галицько-Волинська держава, проіснувавши понад століття, поширила свою владу на більшість земель нинішньої України. Грушевський вважав це державне утворення найбезпосереднішим спадкоємцем Київської Русі. Своїм успіхам і життєздатності воно завдячувало видатній особистості короля Данила.
Обитали в бассейне Буга и правых притоков Припяти начиная с 6 в.
ВОЛЫНЯНЕ, велыняне — восточнославянский союз племен, заселявший территорию по обоим берегам Западного Буга и у истока р. Припять.
ВЯТИЧИ — восточнославянский союз племен, обитавших в бассейне верхнего и среднего течения Оки и по р. Москва.
ДРЕВЛЯНЕ — восточнославянский племенной союз, занимавший в 6-10 вв. территорию Полесья, Правобережье Днепра, западнее полян, по течению рек Тетерев, Уж, Уборт, Ствига.
ДРЕГОВИЧИ — племенной союз восточных славян.
Точные границы обитания дреговичей до сих пор не установлены. По мнению ряда исследователей (В. В. Седов и др.) , в 6-9 вв. дреговичи занимали территорию в срединной части бассейна р. Припять, в 11 — 12 вв. южная граница их расселения проходила южнее Припяти, северо-западная — в водоразделе рек Друть и Березина, западная — в верховьях р. Неман.
КРИВИЧИ — племенной союз восточных славян 6-11 вв. Проживали на территориях нынешних Витебской, Могилёвской, Псковской, Брянской и Смоленской областей, а также восточной Латвии.
ПОЛОЧАНЕ — славянское племя, часть племенного союза кривичей; жили по берегам р. Двина и ее притока Полота, от которого и получили свое название.
ПОЛЯНЕ — племенной союз восточных славян, обитавший на Днепре, в районе современного Киева.
РАДИМИЧИ — восточнославянский союз племен, обитавший в восточной части Верхнего Поднепровья, по р. Сож и ее притокам в 8-9 вв.
РУСЫ — в источниках 8-10 вв. название народа, участвовавшего в образовании Древнерусского государства.
В исторической науке до сих пор продолжаются дискуссии об этническом происхождении русов. Согласно свидетельствам арабских географов в 9-10 вв. и византийского императора Константина Багрянородного (10 в.) , русы являлись социальной верхушкой Киевской Руси и главенствовали над славянами.
СЕВЕРЯНЕ — восточнославянский союз племен, обитавших в 9-10 вв. по pp. Десна, Сейм, Сула.
Западными соседями северян были поляне и дреговичи, северными — радимичи и вятичи.
СЛОВЕНЕ ИЛЬМЕНСКИЕ — племенной союз восточных славян на территории Новгородской земли, в основном в землях около оз. Ильмень, по соседству с кривичами.
ТИВЕРЦЫ — восточнославянское племя, расселившееся в IX веке в междуречье Днестра и Прута, а также Дуная, в том числе у Буджакского побережья Чёрного моря на территории современных Молдавии и Украины.
УЛИЧИ — восточнославянский союз племен, существовавший в 9 - сер. 10 вв.
По сообщению "Повести временных лет", уличи жили в нижних течениях Днепра, Буга и на берегу Черного моря. Центром племенного союза был г. Пересечен.