В своей комедии "Ревизор" Н.В. Гоголь показал довольно характерную для общества проблему. На всем протяжении пьесы происходит сильнейшая борьба интересов, которая привела к довольно неожиданной развязке. Главными противоположностями комедии стали городничий Антон Антонович Сквозник-Дмухановский и ревизор Иван Александрович Хлестаков. Городничий представляет собой человека, ищущего во всем выгоду для себя лично.
Объяснение:
Когда он узнал о приезде ревизора в свой город, то сначала довольно сильно испугался. Его руки не были чисты, и важный городской чин мог быть под угрозой.
Однако, вскоре он познакомился с Хлестаковым и понял, что с подобным человеком можно найти общий язык и решить все неурядицы договорившись о взаимной выгоде.
Естественно, городничий не мог не воспользоваться шансом повлиять на гостя, и даже ради собственной безопасности был готов выдать свою дочь замуж за едва знакомого человека.
Иван Александрович Хлестаков же, в свою очередь, был человеком светским, и так же имел достаточно большое количество личностных слабостей. Его можно охарактеризовать как лентяя, вруна и повесу. Он не умеет принимать ответственность, довольно труслив и не ведет счета деньгам. Таким образом мы видим двух очень похожих людей, но с разными взглядами на жизнь.
Започаткований правлінням Тутмоса III, який провів на троні 54 роки (перші 22 з них фактично правила ненависна йому Хатшепсут), блискучий період політичної могутності імперського Єгипту тривав досить довго, а пов'язані з ним зовнішньополітичні успіхи і внутрішньополітичні зміни визначили серйозні зрушення у структурі країни, зокрема в традиційному співвідношенні соціально-політичних сил. Лейтмотивом змін було істотне переміщення центру ваги адміністрації і всієї опори влади фараонів на нетитуловані шари вихідців з чиновників, воїнів, хліборобів, тобто з немху, якщо навіть не з рабів. Результатом цього процесу було помітне ослаблення позицій вельможно-жрецької знаті. Правда, жерці і храми узагалі процвітали – досить пригадати, яким потоком йшло в храмові господарства, в тому числі в столичний храм Амона (Амона-Ра), награбоване в походах майно й раби. Але, по-перше, є підстави вважати, що казна все важче тиснула на храми і намагалася використовувати їх доходи для утримання чиновників і воїнів, а по-друге, майновий добробут не був адекватним політичній ролі жрецтва, яка все зменшувалася. Втративши вплив на поточну політику, храми все виразніше перетворювалися на опорні регіональні центри господарства, в низові бази державного сектора економіки. Зрозуміло, що ще вчора колишнє дуже впливове жрецтво не могло змиритися з цим. Назрівав серйозний соціально-політичний конфлікт.
