ТЕГЕРАНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 1943 — конференція лідерів 3-х союзних у Другій світовій війні держав — голови РНК СРСР Й.Сталіна, президента США Ф.Рузвельта та прем’єр-міністра Великої Британії У.Черчілля; відбулася 28 листопада — 1 грудня 1943 в Тегерані (Іран). Учасники конференції обговорювали подальшу стратегію дій антигітлерівської коаліції, зокрема питання щодо відкриття Другого фронту в Європі. Ф.Рузвельт наголосив на необхідності реалізації схваленого на Квебекській конференції голів урядів США та Великої Британії (1943) плану "Оверлорд" щодо вторгнення в Європу через протоку Ла-Манш бл. 1 травня 1943. У.Черчілль висунув план, що передбачав здійснення воєнних операцій в Італії, які, на його думку, мали сприяти реалізації "Оверлорда" шляхом відтягування нім. сил на італ. театр воєнних дій; організацію диверсійних актів комбінованих загонів (загонів "командос") та постачання зброї партизанам в Югославії; залучення до війни Туреччини та проведення у зв’язку із цим операцій на Егейському морі. Й.Сталін наполягав, що вступ до війни Туреччини, надання до югославським партизанам та активізація італ. кампанії є другорядними питаннями, натомість союзники мусять зосередити осн. увагу на реалізації операції "Оверлорд", що передбачала завдання удару по військах противника в Пн. чи Пн.-Зх. Франції за підтримки десанту в Пд. Франції. 30 листопада 1943 на засіданні Об’єднаного к-ту начальників штабів США та Великої Британії були оприлюднені рішення щодо здійснення операції "Оверлорд" упродовж травня 1944 одночасно з висадкою десанту в Пд. Франції та продовженням наступу союзних військ в Італії з метою до лінії Піза—Ріміні. Зі свого боку делегація СРСР заявила, що приблизно в той же час рад. командування розгорне широкі наступальні дії на сході, які не дадуть можливості гітлерівцям перекидати сили на зх. фронт проти союзних військ. Керівники трьох д-в прийняли рішення щодо забезпечення югославських партизанів військ. спорядженням, організації рейдів загонів "командос". На Т.к. була досягнута домовленість щодо залучення Туреччини до антигітлерівської коаліції та необхідності направити турец. президенту І.Іньоню за від урядів союзних д-в на переговори з президентом Ф.Рузвельтом та прем’єр-міністром У.Черчіллем на початку грудня в Каїрі (Єгипет). Рад. делегація пообіцяла, що СРСР оголосить війну Японії через 6 місяців по завершенні війни в Європі. Амер. та брит. сторони висунули свої плани післявоєнного облаштування Німеччини. Ф.Рузвельт запропонував утворити 5 нім. д-в: Пруссію (зменшену); Ганновер і Північний Захід; Саксонію та район Лейпцига; Гессенську провінцію, Дармштадт, Кассель, райони на південь від Рейну та старі міста Вестфалії; Баварію, Баден і Вюртемберг. На думку амер. президента, райони Кільського каналу, Гамбурга, Рурську й Саарську області необхідно було підпорядкувати контролю Об’єднаних Націй. У.Черчілль висунув проект розділу Німеччини на 3 частини: Пруссію, Рур та Південну Німеччину (Баварія, Вюртемберг, Пфальц, Саксонія, Баден), яку він пропонував включити разом із придунайськими країнами Європи до складу Дунайської конфедерації. За наполяганням Й.Сталіна розгляд нім. питання було покладено на Європ. консультативну комісію. Учасники конференції прийняли рішення щодо передачі Кенігсберга (нині м. Калінінград, РФ) СРСР. До Польщі передбачалося приєднати Сх. Пруссію та "Оппельнську провінцію", сх. польс. кордон мав проходити по "Керзона лінії", західний — по річці Одер. На Т.к. Ф.Рузвельт виклав свою схему майбутньої міжнар. організації безпеки, основою якої мали стати Об’єднані Нації. Була прийнята Декларація трьох д-в щодо спільних дій у війні проти Німеччини та післявоєнного співробітництва. У ній наголошувалося, що США, Велика Британія та СРСР працюватимуть спільно як під час війни, так і в післявоєнний час; кер-во трьох д-в визнало свою відповідальність у справі забезпечення миру, що буде схвалений переважною більшістю народів планети. Обговоривши за участю дипломатичних радників майбутні глобальні проблеми людства, керівники США, Великої Британії та СРСР зобов’язалися сприяти активній співпраці, взаємодії та входженню до світ. сім’ї демократ. країн усіх великих і малих народів, які прагнуть усунення тиранії, рабства, пригноблення й нетерпимості. У декларації наголошувалося, що ніяка сила у світі не зможе завадити союзним д-вам знищити нім. армії на суходолі, підводні човни на морі й зруйнувати їхні військ. з-ди з повітря. У прийнятій на Т.к. Декларації трьох д-в про Іран було зафіксовано намір урядів США, СРСР та Великої Британії зберегти повну незалежність, суверенітет і територіальну недоторканність Ірану. Учасники декларації заявили, що вони розраховують на участь Ірану в забезпеченні по завершенні війни міжнар. миру та безпеки згідно з принципами Атлантичної хартії (1941).
1) Восстание огузов 1153 г. вызвало некоторый застой в этом районе. После смерти султана Санджара в 1157 году и до тех пор, пока хорезмшахи не положили конец сельджукскому государству в Ираке в 1197 году, их войны против гуров и карахитайцев нанесли материальный ущерб городам Хорасан и Хорезм. Тем не менее наука и литература также развивались во второй половине XII века. В частности, до времен Джалалиддина, то есть до 1220 года, Гургандж, столица хорезмшахов, процветала материально, оставив позади великие города Хорасан как центр науки и искусства. Процветающая как столица султана Санджара, Мерв сохранила свое положение во время правления хорезмшахов. Однако монгольское нашествие в результате город пришел в упадок и остался позади. Якут Хамави, уехавший незадолго до монгольского нашествия, писал, что в то время в городе было десять библиотек. Библиотека мечети насчитывала 12000 томов книг. Он признался, что пользовался всеми библиотеками города и писал только из-за этого. Якут отметил, что у Мерва тоже было много копий нужных ему произведений, и что библиотека ни в одном городе мира не могла составить конкуренцию Мерву. Это свидетельствует о том, что при Хорезмшахах мавры стали крупным культурным центром. В середине V века в Среднюю Азию вторглись кочевники-пастухи семидесятых годов и Восточного Туркестана. Хиониты вторглись в Согд в 353 году нашей эры под властью своего правителя Грумбата. Затем они столкнулись с растущим государством Сасанидов в Иране. В первых сражениях сасанидский царь Шопур II (309-379) потерпел поражение от хионитов. Затем достигается перемирие, и между ними завязывается даже союз. Союз в середине иногда разрывается, а иногда восстанавливается. Наконец, в 1970-х годах в Центральной Азии установилось сионидское правление. От берегов Сырдарьи до бассейна Амударьи было создано сильное государство хионитов. Это государство правит более 120 лет. В 20-х годах 5 века кочевые скотоводы, Тохары, проникли в бассейны Хорезма и Амударьи с востока через реки Сырдарья и Арал. Тохары были потомками кушанов и находились под властью правителя по имени Кидар. Вот почему они упоминаются под именем Кидарис. Вскоре кидариты заняли бассейн Амударьи, западный и южный Согд, установив свое господство в южной части государства Хионитов. Город Балх стал столицей этого нового государства. Судя по всему, кидариты выступили союзниками хионитов и стремились расширить свою агрессию на юг. В 30-х и 50-х годах V века конфликт между Кидаритами и Сасанидами усилился, и они стали врагами. В другом столкновении между двумя странами в 456 году кидариты, жестоко избитые Сасанидами, не смогли оправиться. Вдобавок кидариты вскоре столкнулись с эфталитами, еще одним кочевым стадом кочевников, перемещавшимся с севера на юг. Врезультате кидариты покинули Среднюю Азию и отступили на юг, в северную Индию. Они правили там 75 лет.
*нашла ответ*
Объяснение:
